Доля дітей в оповіданнях Степана Васильченка

(1879-1932)

Справжнє прізвище – Панасенко. Народився в м. Ічні на Чернігівщині. Навчався в учительській семінарії. Працював учителем на Київщині та Полтавщині.

Переслідувався владою за революційну діяльність, був заарештований. У1910 році переїхав до Києва, працював у газеті “Рада”. Брав участь у Першій світовій війні.

У 20-х роках завідував дитячим будинком, працював учителем у трудовій школі м. Києва.

Прозаїк. Найбільш відомі твори про дітей і для дітей: “Неслухняний глечик”, “Циганка”, “Свекор”, “Басурмен”,

“Олив’яний перстень”, “Приблуда”, автобіографічна повість “Мій шлях”. Упродовж кількох років писав повість про життя Т. Шевченка, але завершив тільки першу частину “В бур’янах”, де розповідається про дитинство поета.

Доля дітей в оповіданнях Степана Васильченка

Степан Васильченко, письменник і учитель, любив дітей і присвятив їм чимало щирих і правдивих творів, у яких подав цілу галерею дитячих образів.

Вболіваючи за долю малечі з народу, Васильченко вважав, проте, за неприродне малювати їхнє життя одними сумними фарбами… Не слід навмисне гасити бадьорість, життєздатність,

радість життя…

Діти – герої Васильченкових оповідань – жваві, дотепні, сповнені енергії, кмітливі, допитливі. Життя бідняцьких дітей – безхлібне й невеселе, від недоїдання вони худі, аж світяться, стають сумними й зажуреними, але досить їм ласкаве слово сказати, приголубити, і вони щиро, по-дитячому втішаються. Та це лише початок шляху, на якому їх чекатимуть розчарування, зіткнення з соціальною кривдою і боротьба за людську гідність.

Дитячий світ маленьких героїв, немов крапля чистої джерельної води, вбирає в себе і віддзеркалює промені сонця і хмари життєві.

Дівчина Устина (“Волошки”) з любов’ю збирає букет ніжних польових волошок, щоб подарувати його вчителеві. Але, довідавшись про його аморальність, штурнула квіти до порога. Чиста дитяча душа виповнилася гнівом і почуттям рішучого протесту.

Устина піде з дому, наймитуватиме, аби не бачити нікчемних людей, які облипли брудом.

З м’яким, доброзичливим гумором письменник змальовує образ Василька, який любить “старувати”, тобто серйозно, по-дорослому навчати старших (“Свекор”). За зовнішньо благополучним родинним затишком криється соціальна кривда. Не так уже безжурно живеться батькам і старшим братам та сестрі Василька, які зранку й до ночі важко працюють. їхнє життя повне всіляких знегод, але вони вміють пожартувати, посміятися.

Хлопчика життєрадісної вдачі, котрий любить пофантазувати і хоче збагнути запитливим дитячим розумом та серцем навколишній світ, бачимо в новелі “Басурмен”. Мати, сама не дуже богомільна, примушує Семена ревно молитися. А малого зовсім не ваблять поклони та нудне моління перед іконами.

У ньому підсвідомо народжується протест проти Бога, його не лякає і картина “страшного суду”, що висить у хаті.

Небагатослівні, але глибою змістом, проникненням у внутрішній світ героя, оповиті світлим ліричним серпанком – такі Васильченкові новели про дітей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Доля дітей в оповіданнях Степана Васильченка