Романтична ніч біля моря, горить багаття, старий циган Макар Чудра розповідає письменнику історію про вільних циган. Своєму молодому співрозмовникові Макар каже: “Ти славну частку вибрав собі, сокіл… ходи і дивися, надивився, ляж і помирай – ось і всі! Макар радить берегтися любові, бо полюбив, людина втрачає волю.
Підтвердженням цього є факт, розказана Чудра.
“Був на світі Зобара, молодий циган, Лойко Зобара. Угорщина, Чехія і Словенія знали його “. Спритний був конокрад, багато хто хотів убити його. Любив тільки коней, гроші
У Данила-солдата, який воював з Кошу-том, була дочка Радда – красуня, словами не сказати, тільки на скрипці зіграти про ту красу можна.
Багато сердець розбила Радда. Один магнат будь-які гроші кидав до її ніг, просив її вийти за нього заміж, але Радда відповіла, що орлиця не місце в вороняччям гнізді.
Якось у табір приїхав Зобара. Гарний він: “Вуса лягли на плечі і змішалися з кучерями, очі, як ясні зорі, горять, а усмішка – ціле сонце. Точно його кували з одного шматка заліза із конем.
Варто весь, як у крові, у вогні багаття
Заграв Лойко на скрипці, і багато заплакали. Радда похвалила скрипку Лойко, добре він грає. А той відповів, що скрипка його зроблена з грудей молодої дівчини, а струни з її серця свити.
Радда відвернулася, сказавши, що брешуть людей, стверджуючи, що Зобара розумний.
Лойко подивувався гострого мови дівчини. Зобара загост у Данила, лягли спати, а вранці він вийшов з ганчіркою, пов’язаною на голові, говорив, що кінь його перебив. Але всі зрозуміли, що це Радда, подумали, що хіба не варто Лойко Радди? “Дівка як не гарна, та у неї душа вузька і мілка, і хоч ти пуд золота повісь їй на шию, все одно, краще того, яка вона є, не бути їй!”
Жив у той час табір добре. І Лойко з ними. Мудрий був, як старий, а на скрипці грав так, що серце завмирало. Якби Лойко захотів, то люди б життя за нього віддавали, так його любили, тільки Радда не любила. А він полюбив її міцно.
Оточуючі дивилися тільки, знали, “коли два камені один на одного котяться, ставати між ними не можна – ізувечат”. Якось заспівав Зобара пісню, всім сподобалася. Тільки Радда посміялася.
Данило хотів провчити її батогом. Але Лойко не дозволив, просив віддати йому в дружини. Данило згодився. “Та візьми, коли можеш!” Лойко підійшов до Радде і сказав, що полонила вона його серце, що бере він її в дружини, але вона повинна не суперечити його волі. “Я вільна людина і буду жити так, як хочу”. Всі подумали, що змирилася Радда.
Вона обвила батогом ноги Лойко, смикнула, і впав Зобара як підкошений. А вона відійшла і лягла на траву, посміхаючись. Утік у степ Зобара, Макар а за ним стежив, як би хлопець над собою що не зробив вгорячах.
Але Лойко лише сидів нерухомо три години, а потім до нього прийшла Радда. Лойко хотів вдарити її ножем, але вона приставила до його чола пістолет і сказала, що миритися прийшла, любить його. Радда ще сказала, що волю любить більше, ніж Зобара. Вона обіцяла Лойко жаркі ласки, якщо він погодиться перед всім табором вклонитися їй у ноги і поцілувати праву руку, як у старшої. “Ось що захотіла чортова дівка!” Крикнув Зобара на весь степ, але погодився на умови Радди. “Чую… зроблю! ” Повернувся у табір Лойко і сказав людям похилого віку, що заглянув у своє серце і не побачив там колишньої вільного життя. “Одна Радда там живе”. І він вирішив виконати її волю, вклонитися їй у ноги, поцілувати праву її руку, а потім сказав, що перевірить, чи правильно у Радди таке міцне серце, як вона стверджує. Все і здогадатися не встигли, а він встромив у її серце ніж по саму рукоятку.
Радда вирвала ніж і заткнула рану своїм волоссям, потім сказала, що передбачала таку смерть. Данило підняв ніж, відкинутий Радд у бік, розглянув його та й увіткнув в спину проти серця Лойко. Всі дивляться, що лежить Радда, затискаючи рукою рану, а біля ніг її Лойко.
Оповідач здалося, що бачить він царську Радду, а за нею по п’ятах пливе Лойко Зобара. “Вони обидва кружляли у темряві ночі плавно і безмовно, і ніяк не міг красень Лойко порівнятися з гордою Раддом”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)