Макар – головний герой, селянин. Сам автор відніс свій добуток до “святочным оповідань”. Написаний у якутському посиланні (зима 1883-го), оповідання навіяне реальними побутовими враженнями молодого письменника (він жив у селянина Захара Цыкунова, що і стали прототипом Макара). Але, називаючи в первісних начерках героя Захаром, Короленко, мабуть, недарма перемінив його ім’я на Макара – на нього, по російській приказці, “всі шишки валяться”; з іншого боку, короленковский Макар живе саме там, куди інший фольклорний Макар “теляти
Макар – нащадок російських селян, житель “глухої слобідки Чалган”, загубленої “у далекій якутській тайзі”. Відокремлюючи себе від “поганих якутів”, він по-російському говорить “мало й досить погано”; “працював він страшно, жив бідно, терпів голод і холод”, багато пив. У переддень Різдва, випивши й відправившись оглядати свої пастки в тайзі – у надії піймати лисицю, Макар заблудився й став замерзати
У сні він бачить попика Івана, що вмерло чотири роки тому, все своє не життя, що задалося, а потім виявляється на суді в “старого Тойона”, у якому персоніфікований
Ганяли старости й старшини, засідателі й исправни-ки, вимагаючи подачі; ганяли попи, вимагаючи ругу; ганяли нестаток і голод; ганяли морози й жари, дощі й посухи; ганяла промерзла земля й зла тайга!..
” Горький оповідання його переміняється люттю: “Як він міг дотепер виносити цей жахливий тягар”. Він сподівався на “кращу частку”, по “тепер він стояв у кінця, і надія згасла…” Від оповідання Макара заплакав старий Тойон, “старий попик Іван”, “молоді божі працівники”, а чаша ваг, де перебували гріхи Макара, “піднімалася усе вище й вище!
” Це оповідання Короленко був надзвичайно популярний у з-временников, а його алегоричне підгрунтя дозволяло давати різні інтерпретації – як революційного характеру, так і сугубо християнські. Оповідання допускає й менш драматичне тлумачення: обставини дозволяють припустити, що Макар не змерзнув у тайзі, а бачить сон, отлеживаясь після пиятики (порівн. першу фразу оповідання й початок гл. IV).