…Ніщо не змінило:
Вней зберігся той же тон,
Був так само тихий її уклін.
Ледве^-їй! не те, щоб здригнулася,
Иль стала раптом бліда, червона…
У їй і брова не ворухнулася;
Не стисла навіть губ вона.
Хоч він дивився не можна прилежней,
Але й слідів Тетяни колишньої
Не міг Онєгін знайти.
Здається, що простодушна сільська дівчина, не зрячи зачитывавшаяся романами автора теорії “природної людини” Ж.-Ж. Руссо, перетворилася в досвідчену світську левицю. Звичайно, перед цим була нещасна любов до Онєгіна, потрясіння
Однак варто прочитати цілком
Продемонструвавши Онєгіну незворушність при нежданій зустрічі, вона звернула на чоловіка “втомлений погляд” і негайно “сковзнула геть”. Ясно, що дружина-генерала Тетяна не любить. І Онєгіну потім, у розмові один на один, зізнається:
А мені, Онєгін, пишність ця,
Осоружного життя мішура,
Мої успіхи у вихрі світла,
Мій модний будинок і вечори,
Що в них? Зараз віддати я рада
Все це дрантя маскараду,
Весь цей блиск, і шум, і чад
За полицю книг, за дикий сад,
За наше бідне житло,
За ті місця, де в перший раз,
Онєгін, вид їла я вас,
Так за смиренний цвинтар,
Де нині хрест і тінь галузей
Над бідної нянею моєї…
Я вас люблю (до чого лукавити?),
Але я іншому віддана;
Я буду століття йому вірна.
По суті, Тетяна – усе та ж патріархальна дівчина. Вона тяготиться світськими розвагами, як колись переситився ними Онєгін. Тетяна відкидає речення Євгенія завести настільки звичайну у світлі любовну інтрижку. Для неї подружній борг, збереження сімейного вогнища виявляються вище почуття. І це при тім, що Тетяна аж ніяк не патріархальна у своєму внутрішньому світі. Її лист до Онєгіна виявляє незвичайність, глибину душі поряд з первозданною щирістю почуття:
Навіщо ви відвідали нас?
Вглуши забутого селенья
Я ніколи не знала б вас,
Не знала б гіркого мученья.
Душі недосвідченої волненья
Упокоривши згодом (як знати?),
По серцю я знайшла б друга,
Була б вірна дружина
И доброчесна мати.
Іншої!..Ні, нікому на світі
Не віддала б серця я!
Те у вышнем призначено раді…
Те воля неба: я твоя…
Любов до Євгенія Тетяна сприймає як ниспосланную понад, як Боже приречення. І невипадково в розмові з Ленским Онєгін відзначає її духовну перевагу над сестрою: “У рисах в Ольги життя немає… Кругла, червона особою вона, як цей дурний місяць на цьому дурному небокраї”. Ленский підкреслює, що Тетяна “смутна й мовчазна, як Світлана”, героїня однойменної балади В. А. Жуковського.
Ольга ж цілком задоволена життям і не знає глибоких почуттів, теперішньої любовної пристрасті. Вона не здатна любити як Тетяна й, мабуть, буде цілком щаслива із заїжджим уланом, що взяли її в дружин. Щиросердечні переживання сестри Ользі невідомі. І сам її образ покликаний насамперед оттенить щиросердечну красу й духовну велич Тетяни – пушкінського ідеалу росіянці жінки
(1 votes, average: 5.00 out of 5)