…Переглянув все це строго:
Протиріч дуже багато,
Але їх виправити не хочу.
Імовірно, саме ці протиріччя й роблять роман таким живим, динамічним, наближеним до реального життя.
Спочатку “Євгеній Онєгін” мислився автором у вигляді сатиричного протиставлення світського суспільства й світського героя високому авторському ідеалу, що й знаходить своє втілення в першому розділі. Адже спочатку ми не можемо навіть припустити, що роман має найглибший підтекст, а його головний герой не так вуж простий. Духовна Драма Онєгіна розкривається
Отже, Онєгін з’являється перед нами в образі блискучого парубка, модного, що чудово вписується у світське життя Петербурга. Автор дає досить певне подання про його утворення, смаки, звичках. Вихований своїм гувернером, “французом убогим”, що “учить його всьому жартуючи”, Онєгін одержав досить поверхневе європейське утворення. Він читав в основному тільки модні книги, щоб “без принужденья в розмові торкнутися до всього злегка”. Пушкіна також підкреслює
У той же самий час Онєгін читає Адама Смита, що ще раз указує нам на європейську спрямованість його утворення. Він цікавиться конкретною користю, а не поезією, що здається йому бессмыс – ленної. Необхідно відзначити, що така думка була досить популярним серед молоді того часу.
Незважаючи на це, Пушкін дуже часто підкреслює розум Онєгіна, що хоч і мав досить однобоку європейську спрямованість, але все-таки був “різким і охолодженим”. Імовірно, саме тому Онєгіну так незабаром знудив світло. Але була, на мій погляд, і ще одна причина. Онєгін – це людин, що вирішив побудувати своє реальне життя за законами європейського роману. Він написав для себе сценарій, якому він треба.
Справа в тому, що, начитавшись західних книг, головний герой почел за вищу честь служити ідеалам корисності. А маючи неабиякі інтелектуальні здатності, волею, зміг “створити” собі життя й додержуватися законів жанру.
Відомо, що сам роман виривається з ряду літературних творів у мир реальності. Та й сам персонаж не підкоряється законам літератури. “Євгенія Онєгіна” скоріше можна назвати життєписом людини, що вирішив побудувати своє реальне життя за законами літератури, так ще західної. Але самим примітним, на мій погляд, є те, що герой типовий для свого часу, він повторює життєвий шлях багатьох молодих людей початку XIX століття.
Підтвердження цій точці зору ми можемо знайти в тексті самого роману. Автор постійно порівнює Онєгіна з різними літературними героями, намагаючись знайти ключ до його поводження:
Але наш герой, хто б не був він,
Уж вірно був не Грандисон.
Прямим Онєгін Чальд-Гарольдом
Удався в замислену лінь…
Але літературний герой може жити лише на сторінках роману, а потрапляючи в реальний мир, він, природно, вступає в протиріччя з ним, стає як би зайвою людиною. Цей конфлікт і є причиною найглибшої духовної драми російського європейця.
Будучи сам романтиком до мозку костей, Онєгін сходиться з поетом Ленским. Головний герой з іронією дивиться на парубка, зворушується його захопленим відношенням до миру, високими почуттями, спрагою життя. Але, як ні парадоксально, Ленский, природно, уписується в реальне життя. У його душі немає місця цій трагічній невідповідності ідеалу й дійсності.
З одного боку, він пише піднесені вірші, присвячені своїй богині, але з іншого боку, його аж ніяк не жолобить те, що Ольга реальна, живаючи дівчина й по дуже багатьом статтям не відповідає поетичному ідеалу.
Онєгін щиро любив Ленского, тоді чому ж він не відмовився від дуелі з ним? Я не думаю, що Онєгін не настільки вуж боявся думки світла. Швидше за все, відмова від дуелі не відповідав би поводженню того героя, роль якого Онєгін намагався грати.
Який же літературний герой відмовиться від дуелі? Але Онєгін не врахував тої лише різниці, що в теперішнім житті й пістолет, і кров, і смерть будуть теперішніми. Саме ця дуель і поклала початок тому, що Онєгін став тяготитися своєї штучної, створеної по розуму долею.
По тій же причині відносини Онєгіна з Тетяною здобувають таке драматичне фарбування. Тетяна – натура цілком природна, вона живе почуттями, а не розумом. Читаючи французькі романи, головна героїня не перетворюється в літературного персонажа. Я думаю, що для неї це перетворення неможливо ще й з тієї причини, що вона живе в селі, серед простих людей. Набагато більший вплив на неї робить стара нянька, ніж всі французькі письменники, разом узяті. Європейська культура зі своїми ідеалами корисності не проникнула в її душу настільки ж глибоко, як це трапилося з Онєгіним.
Але не можна й повністю виключати цей вплив. Незважаючи ні на що, Тетяна закохувалася у всіх героїв прочитаних романів:
Вона влюблялася в обмани
И Ричардсона, і Руссо.
Саме тому, зустрівши Онєгіна, що настільки повністю вжився в образ літературного героя, що перестав зауважувати реальність, Тетяна закохалася в нього. Але очевидно також і те, що їхній сполучник був неможливий. Життя залишається життям, а Література – літературою, грань між ними існує, і зруйнувати її не можна.
Таким чином, можна сказати, що драма Онєгіна полягає в тім, що він підмінив реальні людські почуття, любов, віру раціональними ідеалами. Але людина не здатна жити повним життям, не випробовуючи гри страстей, не помиляючись, тому що розум не може замінити або підкорити собі душу. Для того щоб людська особистість розвивалася гармонійно, духовні ідеали повинні стояти все-таки на першому місці.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)