Буйний, незвичайний та чудовий ліс особливо літньої пори! Довкола лісу й поверх нього блукає вітерець, не наважуючись спуститися в тіняві хащі, мабуть, боїться заблукати там надовго. Сонце пригріває зверху шапки дерев.
А всередині лісу завжди тихо, завжди зеленаві тіні лягають під ноги та приємна прохолода ніби торкає тебе невидимими руками. Це скоріше не тиша, а заспокійливе шамотіння лісового населення. Там десь у гущавині юне птаство веде свою розмову, горлиці туркочуть журливу пісню, а зозуля, як їй і належить, кує комусь літа.
Горобці
Ліс стиха гомонить, мов живий, на тисячу ладів, на тисячу голосів. Ця тиха лісова музика зачаровує, хочеться запам’ятати цю мелодію, та де там. Кожної миті вона змінюється, наповнюється новими звуками. І такий спокій полонить душу, що хочеться нескінченно довго стояти й слухати, слухати.
Лісове повітря напоєне тисячами різних запахів, вони ніби кружляють довкола й нагадують про себе. Ось пролинув, ледь доторкнувшись,
А то раптом різко промайне аромат деревію, що пригрівся під сонцем на галявині.
Прекрасний ліс у своїй первозданності. Хочеться звернутися до всіх людей: подивіться, який він неповторний, як затишно й приємно бути в ньому, але прошу вас, не торкайтеся його своїми грубими пожадливими руками, не нищіть красу, а побудьте серед неї, і ви станете кращими, думки ваші стануть чистими.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)