Краса гірської природи, поезія гуцульської душі

Гуцули вважали, що після смерті самотня душа завжди знаходить заспокоєння. Головний герой повести вірить в Аридника, Чугайстра, він хоче піддобрити й нечисту силу, домовитися з нею. Тому й кликав всіх парфумів на таємну вечерю. Існувало поверие, що смерть – це не кінець існування людини. Тіло вмирає, але залишається дух. Саме дух Марички приходив до Івана.

Він відчував, коли вона була, що коштує за ним і плаче. Коли цей дух зник, Іван не витримав цього й пропав. “Бідна душа Івана мала вже багато сумуй”.

Внутрішній стан М. Коцюбинського

– дзеркало душі діючих осіб новели. На цей період доводиться багато важливих подій, приємних і не дуже приємних для письменника. У Чернігові було створено “Просвіту”, що очолив М. Коцюбинський.

Особливо загострилися відносини із владою після того, як Коцюбинський виступив з відкритим протестом проти чорносотенних учасників 14 археологічного, з’їзду в Чернігові. Наслідком цього стало виключення письменника зі складу “Просвити”, що відгукнулося болем у серце художника. Підступні хвороби, які здавна підточували організм, усе більше давали про себе знати

Можливо, самим драматичним моментом

цього періоду була внутрішня трагедія письменника, викликана любов’ю до Олександри Аплаксиной. Сімейні відносини з Вірою Дейшею були дуже натягнутими. Лише діти не давали Коцюбинському розірвати шлюб

Причини щиросердечного занепаду М. Коцюбинського. Письменник розглядає свій стан, опираючись на існування трьох причин, які робили його життя нестерпної. Це “я” – саме темне, тому що воно відображало стан душі письменника до поїздки в Кононивку; “я” – світліше, символізує душу художника в перші дні відпочинку; “я” – чисте, світле, здатне знову йти до людей, оскільки “струни натягнуті”, цей той настрій, з яким Коцюбинський покидав дивний куточок, повертаючи в жорстоку реальність. З листа М. Коцюбинського довідаємося, що

“З тих пор, як я опинився в повній самоті – почуваю, як я страшно утомився душою… Не хочеться бачити людей, вести розмови, хочеться скинути із себе всю хвилю людського бруду, що непомітно заливала твоє серце, хочеться очиститься й відпочити”.

Все це виснажило письменника, що радо відгукується на речення щодо відпочинку на лоні природи, наслідком якого й стало написання добутку

Способи-символи новели. “Залізна рука міста” – це залізні конструкції, які є основою кожного міста. Замість землі – холодні камені, які асоціюються із замкнутістю в серцях його жителів, цивілізація приречена на загибель, екологічна катастрофа неминуча. Герой добутку заздрить планетам, тому що в місті панує закон, суть якого полягає в одному слові – “треба”. Вівчарки були на припоне. Героя так само тримала, начебто ланцюгом, залізна рука міста, роблячи його злим, знервованим, стомленим.

Металевий ланцюг робив те саме з вівчарками. Поля показані саме в червні, коли співають жайворонки, які асоціюються в героя з арфою. Арфа в грецькій міфології була улюбленим язичним інструментом Аполлона – заступника мистецтва


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Краса гірської природи, поезія гуцульської душі