Народився на Півдні Америки в штаті Міссісіпі, з яким була зв’язана історія його сім’ї. Більшу частину свого життя провів саме тут, у містечку Оксфорд. Історія й легенди й оповідання його власної сім’ї стали матеріалом найвідоміших добутків Фолкнера. Однієї з родинних легенд було життя прадіда Фолкнера, на честь якого майбутнього письменника назвали Вільямом. Полковник Фолкнер побудував залізницю від міста Рипли, у часи війни Півночі й Півдня створив і очолив кавалерійський полк, написав роман “Біла троянда Мемфіса”, загальний
Проте, нарешті, полковника Фолкнера застрелив його політичний суперник. Майбутній письменник народився через вісім років після смерті прадіда, коли багато з людей усе ще пам’ятали його. У місті навіть була встановлена його статуя.
Фолкнеру подобалася легендарність прадіда, і він писав про цьому так: “Його знало сила-силенна людей, але немає й двох чоловік, які б однаково згадували про нього”.
Батько письменника, Марри
Вільям любив читати й малювати. Він став чудовим художником, успадкувавши художні здатності від матері. Коло його лектури визначала бібліотека прадіда, смак якого “зводився до найпростішої прямолінійної романтики, начебто Скотта й Дюма”. Сильне враження на хлопчика зробив переведений роман Г. Сенкевича “Пан Володиевский”. В 16 років Фолкнер відкрив для себе А. Ч. Свинберна, а згодом П. Б. Шеллі, Дж.
Китса, С. Т. Колриджа. У Фолкнера з дитинства виявився талант оповідача. Він умів говорити так захвативающе, що міг змусити свого приятеля Френка Макелроя виконувати свою домашню роботу – приносити із сараю цебро з вугіллям.
З 9 років Фолкнер їздив на доросле полювання.
Свої дитячі враження від полювання передав у повісті “Ведмідь”. У школі за два роки Фолкнер закінчив чотири класи. Любив грати у футбол і бейсбол, а от боротися не любив.
В 12 років Фолкнер випускав рукописну газету. На питання вчителя про плани на майбутнє завжди відповідав, що хоче стати письменником, як його прадід. Любив коней, пропадав у стайнях, які містив батько.
На зекономлені гроші купив собі поні, що виявився необ’їждженим, і зумів приборкати його. Надавав великого значення самоосвіті й, зрештою, у десятому класі покинув школу
В 17 років Фолкнер познайомився з 21-літнім випускником університету Ф. Стоуном, що став його другом на все життя. За порадою товариша Фолкнер перечитав О. де Бальзака, В. Г. Теккерея, Г. Филдинга, Д. Дефо, Ч. Диккенса, Дж. Конрада, Ш. Андерсона, Т. Драйзера, Г. Гоголя, Ф. Достоєвського, А. Чехова, вірші П. Верлена, Ш. Бодлера, С. Малларме, Р. Фроста, Т. елиота.
Потім на питання про те, як навчитися писати, Фолкнер завжди радив читати якнайбільше й думати над тим, як це зроблено. Не любив книг по філософії й естетиці. Стоун згадував, що під час прогулянок по окраїнах Оксфорда, вони не тільки обговорювали прочитані добутки, але й придумували персонажів, які нагадували розповсюджених у ті часи дрібних здирників і авантюристів
У дитинстві на Фолкнера зробила велике враження демонстрація польоту на повітряній кулі. Він узявся конструювати планер, що, проте, розвалився під час випробування. У Європі тривала війна.
Фолкнер зачитувався повідомленнями про подвиги пілотів, на рахунку яких було 38, 40, 72 збитих літаків. В 1918 р. було оголошено про набір у канадське авіаційне училище, і Фолкнер подався вчити на авіатора
В 1919 р. Фолкнер вступив в університет Міссісіпі, обравши для вивчення французька й іспанська мови й англійська література. Вірив лише в самоосвіту, сумлінним студентом не був. Перемінив ряд випадкових посад (був університетським поштмейстером, працював у книгарні). Із задоволенням виконував обов’язки наставника скаутів.
Чимало часу присвячував походам з дітьми, придумував для них гри, які розвивали сміливість, спритність, кмітливість. Увечері біля багаття розповідав своїм юним слухачам різноманітні історії. На цьому трималася дисципліна: якщо неї порушували, оповідань не було
В 1925 р. Фолкнер зумів опублікувати збірник віршів “Мармуровий фавн” (“The Marble Faun”), на якому позначився сильний вплив французьких символістів, але разом з тим поезія Фолкнера відрізнялася тонкою мелодійністю, відчуттям кольору й ритму. Мармуровий фавн серед прекрасного саду, де все живе – цвітуть троянди, грають мерехтливими бризами фонтани, шумлять дерева, персоніфікував двоїсту природу створення, що усвідомить свою вічність і минущий характер усього, що неї оточує, але при цьому не здатно одержати чутливу насолоду, пізнати привабливість навколишнього життя. Цей образ був метафорою життя письменника: його прагнення бути разом з людьми, жити їхнім життям і бути схожим на них і, разом з тим, усвідомлення неможливості такого об’єднання й навіть свідомого відсторонення й протиставлення себе їм
У тому ж році Фолкнер відправився в Новий Орлеан і познайомився там із Шервудом Андерсоном, що тоді працював журналістом. Він зіграв важливу роль у становленні молодого письменника. Щоб допомогти Фолкнеру, Андерсон звернувся до гри: писати листа від імені вигаданих персонажів, він керував роботою літератора-початківця, усіляко підтримуючи його наміру узятися за роман.
Перший роман Фолкнера “Солдатська винагорода” (“Soldiers Pay”, 1926) розповідав про юнацький псевдоромантизме й уроки Першої світової війни. Але в 1926 р. ця тема була вже не нової
В 1927 р. з’явився наступний роман – “Москіти” (“Mosquitoes”), у якому вперше дія відбувається в містечку Джефферсон – узагальненому образі маленьких городків американського Півдня. Після “Москітів” з’явився ряд наступних романів, серед яких був і “Сарторис” (“Sartoris”, 1929) – перший із серії добутків, які описують історію сімей Комптонов і Сарторисов. У тому ж році Фолкнер написав оповідання, у якому вперше з’явилися Гевин Стивенс – окружний прокурор, людина з підвищеним почуттям справедливості (йому призначене стати перехідним героєм, що поєднує багато добутків Фолкнера в певну цілісність, як це було колись із перехідними героями Бальзака), і Флем Сноупс, торговець швейними машинками “Ретлиф”.
Долі цих персонажів надзвичайно ретельно будуть простежені в подальших добутках Фолкнера. Саме в цей час письменник остаточно знайшов свою тему
(1 votes, average: 5.00 out of 5)