Для письменників французького Відродження в порівнянні з раннесредневековыми авторами характерно надзвичайне розширення обрію, велике охоплення розумових інтересів. Найбільші з них здобувають риси типового для Ренесансу “універсальної людини”, до всьому сприйнятливого й дієприкметникового. Самий яскравий приклад цього – творчість і діяльність Рабле, лікаря, натураліста, археолога, юриста, поета, філолога й геніального сатиричного письменника.
Більшу різнобічність можна спостерігати також у Творчості Маро, Маргарити Наваррской,
Типовими рисами, загальними більш-менш для всіх письменників століття, є, з одного боку, стихійний матеріалізм, сприйнятливість до всього речовинного й почуттєвому, з іншого боку – культ прекрасного, турбота про добірність форми. Відповідно до цього народжуються нові жанри або радикально трансформуються старі. З’являється колоритно й реалістично, розроблена новела (Маргарита Наваррская, Деперье), своєрідна форма сатиричного роману (Рабле), нова манера в лірику (Маро, потім особливо Ронсар і “Плеяда”), зачатки світської ренесансної драми (Жодель), анекдотично-нравоописательный
Як для поезії, так і для прози французького Відродження характерний більше широкий, більше реалістичний підхід до дійсності. Образи стають, більше конкретними й індивідуальними. Абстрактність і наївна повчальність поступово зникають.
Художня правдивість стає мірилом і засобом вираження ідейного змісту.
У французькому Відродженні варто розрізняти кілька етапів. У першій половині століття відбувається розквіт гуманістичних ідей, переважають оптимізм, віра в можливість побудувати кращий, більше доконаний уклад життя. Хоча із середини 1530-х років цей настрій захмарюється реакцією, що насувається, однак релігійний і політичний розкол ще не встиг повною мірою виявити свою руйнівну дію.
У другій половині століття, в обстановці що починаються або подготовляющихся релігійних воєн, серед гуманістів спостерігаються перші ознаки сумніву й розчарування. Проте в третій чверті століття робляться потужні зусилля для створення великий, нової, цілком національної поезії й богатого загальнонаціональної мови. [334]
Починаючи з 1560-х років криза гуманізму досягає повної сили, і Література відбиває головним чином, з одного боку, бойові сутички й шумування розумів, викликане громадянськими війнами, з іншого боку – поглиблені шукання, подготовляющие вже пізніші форми суспільної й художньої свідомості
(2 votes, average: 2.50 out of 5)