Літературна спадщина С. Жеромского

Найбільш яскравим художнім відбиттям соціальних протиріч у післявоєнній Польщі, свідченням перелому, що відбувався у свідомості творчої інтелігенції, з’явився роман С. Жеромского ( 1864-1925) “Переддень весни” (1924). Сміливість письменника особливо наочно виявилася в тім, що він показав не тільки катастрофу міфу про “скляні будинки”, – якому не призначено було здійснитися в буржуазно-поміщицькій Польщі, але й зв’язок між внутрішніми проблемами країни й відношенням до революції в Росії, протиставивши боягузливому реформаторству

й злиденності політичної думки правлячих кіл Польщі “левину відвагу”.

Із традицій Жеромского, реалізму XIX століття виростав і гуманізм творів Марії Домбровской ( 1889-1965), серед яких виділяються оповідання збірника “Люди звідти” (1925). У книзі про злидарське існування батраків у польському селі письменниця створило привабливі образи простих людей, по-своєму духовно богатих, що сильно люблять і страждають. Демократизм Домбровской поклав початок важливої лінії в розвитку польської прози, пізніше, в 30-е роки, уже з інших ідеологічних позицій що висунула як одну з головних тему випробовуваних соціальними

низами нещасть, скрутного стану польського села

В 30-е роки характер літературного процесу міняється у зв’язку зі змінами в суспільно-політичному житті – настанням фашизму в Європі, реакції в Польщі, економічною кризою, наростанням у середині 30-х років нової революційної хвилі, складанням єдиного антифашистського фронту під керівництвом КПП. Частина реакційно настроєних літераторів усе більше відкрито, проявляє свої симпатії до політики “твердої руки”, до фашизму. З іншого боку, все більша частина інтелігенції починає розуміти, що панування фашизму означає для людства повернення до бузувірського середньовіччя, попрання елементарних людських воль

В 30-е роки з’являється багато нових суспільно-літературних періодичних видань – “левици”, багато хто з яких здійснювалися по безпосередній ініціативі й під контролем КПП. У лівих польських журналах широке відбиття знайшла програма соціалістичного реалізму, прийнята радянськими письменниками в 1934 році. Звертаючись до досвіду розвитку російської літератури, польська марксистська критика формулювала програму розвитку пролетарської літератури, “пролетарського реалізму”, близьку програмі соціалістичного реалізму

В 30-е роки пролетарська Література стає більше багатої в жанровому відношенні. У попереднє десятиліття пролетарська проза була в основному представлена репортажем і нарисом. Лише в 1928 році в “Юмаиите” була опублікована повість емигрировавшего у Францію Б. Ясенского “Я палю Париж”, що малює в приключенческо-фаитастической манері майбутню соціалістичну революцію. В 30-е роки на перше місце висувається пролетарський роман

Одним із провідних польських революційних письменників був Леон Кручковский ( 1900-1962), що видав в 1932 році з ентузіазмом зустрінутий прогресивною критикою й читачами роман “Кордиан і хам”, на історичному матеріалі ставивший проблему класового антагонізму між селянством і шляхтою. В 1935 році вийшов його роман “Павині пір’я”, що показує процес розшарування селянства в галицькому селі напередодні першої світової війни, а в 1937 – роман “Тенета” про ідейний-кризі польського інтелігента в роки настання реакції. В 1934 році повістю “Вигляд дня”, у центрі якої Історія становлення революційної свідомості робітника, дебютує Ванда Василевська ( 1905-1964).

В 1935 році виходить у світло її роман “Батьківщина” – селянська епопея, що оповідає про долю найбідніших селян-батраків на тлі найважливіших суспільно-політичних подій в історії Польщі з початку XX століття до 30-х років. Злидарське, пригноблене положення батраків, що нітрохи не змінилося з утворенням польської держави, показано в романі очами його героїв – сільських пролетарів, що поступово приходять до розуміння необхідності боротьби за свої права, за “мужицьку батьківщину”. В 1938 році Василевська опублікувала роман “Земля в ярмі”, присвячений боротьбі польських селян з поміщицьким ярмом, з феодальними формами поневолювання, що збереглися в буржуазно-поміщицькій Польщі. Останній роман Василевської, написаний у межвоенние роки, “Полум’я на болотах” (опублікований в 1940 р. у Львові)-перша частина її трилогії “Пісня над водами” – викривав великодержавну політику “санації” і утиску місцевого населення на землях Західної України

Центральною проблемою пролетарської прози 30-х років було викриття лицемірної сутності буржуазних гасел “суспільного солидаризма”, “єдиної батьківщини” для трудящих і визискувачів. Ця проблема зважувалася на різному матеріалі. Особливо часто письменники зверталися до життя польського села різних історичних епох, підкреслюючи вбогість і нелюдську експлуатацію селян, ріст революційних настроїв на селі. У Творчості пролетарських письменників знайшла відбиття й життя міського пролетаріату, особливо безробіття, що прийняло в 30-е роки застрашливі розміри

Пролетарська проза, що затверджувала необхідність революційних перетворень як єдиного способу дозволу соціальних протиріч, слідом за поезією 20-х років виводить на сцену нового героя-свідомого, революціонера, представника трудового народу, що знаходить у процесі боротьби соціалістична свідомість

Істотні зміни відбуваються в 30-е роки в прозі критичного реалізму. В 1932-1934 роках виходять чотири томи роману Домбровской “Ночі й дні” – одного з найбільш значних добутків межвоенной літератури. У цьому великому соціально-

Побутовому полотні Домбровская запам’ятала целую епоху польської історії з 1863 року до початку світової війни, перетворення польського суспільства, диференціацію шляхти й становлення буржуазних відносин, формування буржуазної інтелігенції. Роман Домб-Ровской, пронизаний гуманізмом, демократизмом, повагою до праці, що відрізнявся глибиною й детальністю психологічних характеристик, розвивав кращі традиції реалізму XIX століття, насамперед Пруса й Ожешко.

“Ночі й дні” не стали, однак, вихідним пунктом для подальшого розвитку критичного реалізму в прозі 30-х років. Творчість більшості критичних реалістів цього часу перебувало у своєрідній опозиції стосовно “школи” Жеромского, до соціально-політичного роману попереднього десятиліття. Це виражалося у відмові від панорамного, синтетичного зображення дійсності, від узагальнень великої художньої значимості

Відхід у скрупульозне дослідження людської свідомості, неміцно пов’язаного з реальними явищами дійсності, може розглядатися як прояв відомої розгубленості письменників-реалістів перед кричущими протиріччями часу. Це спричинило відмову від реалістичних прийомів зображення, що далеко йде деформацію дійсності


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)
Літературна спадщина С. Жеромского