Тетяна – простонародне ім’я. Але воно прекрасно в порівнянні з Мими, Жюли й іншими іменами на французький манер, модними тоді у дворянському суспільстві.
Тетяна – проста дівчина із дворянської сім’ї. Від своєї матері вона сприйняла любов до лицарського літературним твором: “Вони їй заміняли все; вона влюблялася в літературний твір і Ричардсона й Руссо”. Пушкіна перериває оповідання про Тетяну оповіданням про життя її батьків.
Може бути, Тетяну, як і її мати, чекає перетворення з літературне дівчини у звичайну бариню,
Тетяна росла, як дика квітка, і “у сім’ї своєї рідної здавалася дівчинкою чужий”. Вона не веселилася без причини, не збирала всякі дурості собі в альбом, не мріяла про багатий нареченого. Вихована вдалині від шумних Москви й Петербурга, вона дуже любить і глибоко почуває природу: “Вона любила на балконі попереджати зорі схід”. Їй дуже подобалися оповідання няньки, вона вірила “преданьям простонародної старовини, і снам, і картковим гаданьям, і пророкуванням місяця…”. Тетяна звикла
Вона годинниками могла сидіти у вікна й мріяти: “Замисленість, її подруга від самих колискових днів, теченье сільського дозвілля мріями прикрашала їй”. Із сільського життя вона винесла любов до тиші, до звичок “милої старовини”, до няньки – кріпосній жінці. Тільки їй вона довірить таємницю свого серця.
Тетяна зовсім не схожа на інших дівчин. Вона незвичайна, особлива, загадкова особистість. Онєгін відразу розглянув у ній неабияку натуру: “Я вибрав би іншу”, – скаже він Ленскому, маючи на увазі молодшу сестру його обраниці.
Вона сумна, мовчазна, тиха, байдужа до пещень батьків. Дівчина не готовила собі приданого, не грала в ляльки й інші ігри з подругами Ольги. “Страшні оповідання взимку в темряві ночей зачаровували більше серце їй”. Їй дуже подобалися лицарські літературне произведениеы, вона читала ночі безперервно й
Створила у своїй уяві казковий мир і ідеальний образ улюбленого. Онєгін у її поданні втілює цей ідеал.
Ти в сновиденьях мені був,
Незримий, ти мені був вуж милий,
Твій дивовижний погляд мене млоїв,
У душі твій голос лунав…
Серце поета завмирає від недобрих передчуттів:
Тетяна, мила Тетяна!
З тобою тепер я сльози ллю;
Ти в руки модного тирана
Уж віддала долю свою…
У любові Тетяни проявляється її чистота, пристрасність:
Кокетка судить холоднокровно,
Тетяна любить не жартуючи
И віддається безумовно
Любові, як миле дитя…
Вона перша пише лист Онєгіну, якого полюбила всім серцем. Вона любить його дуже сильно, і це дає їй право написати першої.
Лист Тетяни – сповідь її недосвідченої душі. Вона полюбила Онєгіна назавжди.
Іншої!.. Ні, нікому на світі
Не віддала б серця я!
Те у вышнем призначено раді…
Те воля неба: я твоя…
У посланні спостерігається порив, сум’яття, пристрасть, туга, мрія. Скільки довіри, надії на відповідне почуття в її листі.
Але так і бути! Долю мою
Відтепер я тобі вручаю,
Перед тобою сльози ллю,
Твого захисту благаю…
Тетяна “любить без мистецтва”, без удавання й гри. Про переживання своєї героїні поет пише: “И тим часом душу в ній нила, і зліз був повний млосний погляд”.
” Мова дівоцьких мріянь” жваво торкнув Онєгіна, але він не в змозі розділити ці палкі почуття.
Тетяна – вірний ідеал поета. У ній є прямота душі, сила почуття, щирість, ніжність і любляче серце, що завжди коштовно в людині.
Простите мені: я так люблю
Тетяну милу мою!
Автор добутку увесь час підкреслює відсутність у Тетяні рис, якими постійно обдаровували своїх героїнь автор произведенияы класичних, літературне произведениетических добутків: поетичне ім’я, надзвичайна краса. Про героїн Пушкін прямо говорить:
Ні красою сестри своєї,
Ні свіжістю її рум’яної.
Не залучила б вона очей.
Пушкін навмисно дає своїй героїні незвичайне в тодішніх літературне произведениеах, простонародне ім’я – Тетяна. Цим він підкреслює простоту дівчини, її близькість до народу. Автор добутку сам указує на незвичайність ^такого “грубого” ім’я для героїні літературне произведениеа:
Її сестра звалася Тетяна…
Уперше ім’ям таким
Сторінки ніжні
Ми свавільно освятимо.
Тетяна виховується в садибному маєтку в сім’ї Ларіних, вірної “звичкам милої старовини”. Характер героїні формується під впливом няньки, прототипом якої поетові послужила чудесна Орися Родіонівна. Тетяна росте в сім’ї самотньою, неласкавою дівчинкою, що не любить грати з подругами, большею частиною зануреної в себе, у свої переживання. Допитлива, допитлива, вона намагається зрозуміти всю навколишню й свою власну душу й, не знаходячи відповіді на свої запити в старших – матері, батька, няньки, – шукає їх у книгах, до яких вона пристрастилася із самого дитинства і яким звикла вірити:
Їй рано подобалися
Вони їй заміняли все…
У літературне произведениеах Тетяна бачила інше життя, більше значну й багату подіями, інших людей, більше цікавих, вона вірила, що таке життя й такі люди не вигадані автор произведенияами, а існують насправді, і була впевнена, що і їй має бути коли-небудь зустрітися з такими людьми й пожити таким життям. Пушкіна говорить:
Вона влюблялася в обмани
И Ричардсона й Руссо.
У Тетяні розвинені моральні якості, щиросердечна простота, щирість. Вона розумна, своєрідна, самобутня. Від природи обдарована “серцем полум’яним і ніжним”.
Цим героїня виділяється серед поміщицького середовища й світського суспільства. Головні риси характеру Тетяни – сильно розвинене почуття будинку й щиросердечна шляхетність. Картина ранкової зорі й опис пізньої зими представляють одну з рис характеру героїні – любов до природи.
Тетяна (російська душою,
Сама не знаючи чому)
З її холодною красою
Любила російську зиму…
Тетяна мріє про людину, що вніс би в її життя високий зміст, був би схожий на героїв її улюблених літературне произведениеов. Таким їй здався Онєгін – світський парубок, що приїхав з Петербурга, розумний і шляхетний. Побачивши в перший раз Онєгіна, несхожого на всіх знайомих їй молодих людей, Тетяна, по своїй крайній недосвідченості й непохитній вірі в істину того, що вона віднімала в літературне произведениеах, відразу прийняла Онєгіна за такого “завжди захопленого героя” і закохалася в нього, як героїня її улюблених книг.
Вона закохується в нього із щирістю й простотою: “…Все полно їм; усе діві милої без угаву чарівною силою повторює про нього”. Своєрідність характеру Тетяни позначається в тім, що “вона любить без мистецтва”. От чому вона й вирішується написати й послати Онєгіну своє наївно-зворушливе й поетичне любовне визнання.
Вона не сумнівається в тім, що і Євгеній повинен її полюбити, і тому щодня з ранку чекає його приїзду й одягається заздалегідь, як для прийому гостей.
Тетяна була сильною, сміливою людиною, тому що не кожна дівчина зважиться написати любовний лист. Однак вона зробила крок і просить Онєгіна не засуджувати її. Героїня хоче поділитися своєю любов’ю, відкрити Євгенію почуття, які спалахнули раптово. У своєму листі Тетяна довіряє Онєгіну свої думки, мрії. Вона вірить, що це її єдина любов, тому пише: “Нікому на світі не віддала б серця я”.
Разом з Тетяною переживає й Пушкін, адже Тетяна – улюблена героїня автор произведенияа. Тільки Олександр Сергійович розуміє Ларіну, він дуже неї поважає, уважає, що Онєгін не гідний любові героїні. Пушкіна знає, що Євгеній любить тільки себе, він уже “втратив життя кращий колір”.
Автор добутку розуміє, що ніщо не зможе пожвавити серце Онєгіна. Тому Пушкін співчуває Тетяні:
Тетяна, мила Тетяна!
З тобою тепер я сльози ллю;
Ти в руки модного тирана
Уж віддала долю свою…
Пушкін знає, що ця любов принесе Тетяні тільки біль і страждання, що героїня “любить не жартуючи”. Однак він не може врятувати Тетяну. Пушкіну дуже шкода героїню, тому що її перша любов безмовна.
Різка відмова Онєгіна є повною несподіванкою для дівчини. Тетяна перестає розуміти Євгенія і його вчинки:
До глибини душі своєї
Вона перейнята: не може
Ніяк зрозуміти його…
Тепер їй усе в житті байдуже, все неинтересно. У цей час Тетяна робить висновок, що Онєгін просто у своїх почуттях і діях копіює героїв, наслідує їм, будує своє життя по літературних зразках. Але Пушкін зовсім не думав так про Онєгіна, він підкреслює в Євгенію “ненаслідувальну чудність”.
Тетяна не може розлюбити Онєгіна й у той же час знає, що це людина, неварта її любові. Євгеній не зрозумів всієї сили її почуття, не розгадав її натури, тому що над усе оцінив “вільність і спокій”, був егоїстом і себелюбом.
Тетяна Ларіна відкриває собою галерею прекрасних образів російської жінки, морально бездоганного, шукаючого глибокого змісту в житті. “Євгеній Онєгін” – літературне произведениетическая Історія про два закоханих, про почуття молодих людей
(2 votes, average: 5.00 out of 5)