Лісова панна – українська міфологія

Один молодий лісоруб рубав якось у сихівському лісі соснину, а коли вже він добре ухекався, то примостився на траві відпочити. Раптом бачить – клубок якийсь викотився з-за кущів і просто йому до ніг прикотився. Що за диво, здивувався він. Звідки в лісі клубок? Підвівся та почав роззиратися на всі боки.

Аж бачить на сосні серед гілля сидить така красуня, що й у сні краща не насниться. Сидить вона в гіллі й вишиває сорочку. Панна глянула на лісоруба, всміхнулася й сказала: – Що ж ти став наче вкопаний?

Подай мені клубок! Підняв він клубок

і подав. Панна взяла, подякувала та й далі вишивати заходилася. А лісоруб став, як укопаний, і очей не відведе. Хто зна, скільки б він отак стирчав, якби панна на нього не зиркнула й не нагадала: – Чи ти сюди працювати прийшов, чи на мене дивитися?

Взявся він знову до роботи, а на душі така туга, весь час панна ввижається, голос її бринить, очі її сяють. От якби вона озвалася до мене, мріє він, от якби знову клубок їй випав… Не витерпів таки й глянув на сосну, а там нікого вже нема, білка тільки скаче з гілки на гілку.

З тих ото пір лісоруба наче хто підмінив. Ходить він, мов причмелений, ночами стогне, щось вигукує. В

снах йому панна з’являється, руки простягає, щось шепоче, а що – не розібрати. Носив свою тугу при собі, ні з ким не хотів поділитися.

Скільки жінка не допитувалася, усе марно. Аж якось узимку сам їй розповів. Жінка довго не думала, подалася до ворожки і напитала такого зілля, котре помогло її чоловікові. – Маю я таке зілля, – відказала ворожка, – але як запариш його, то даш напитися чоловікові з такої ложки, котра дванадцять разів освячена.

Жінка зраділа, що може помогти чоловікові, й поквапилася додому. Зварила вона те зілля, але так їй хотілося якнайскоріше зайнятися лікуванням, що подала чоловікові напитися зі звичайної ложки, а не з висвяченої. Тільки-но лісоруб спробував зілля, як відразу позеленів, очі йому вибалушилися, зірвався він на ноги й, замахавши руками, вискочив з хати і погнав до лісу. Ще довго лунав його розпачливий крик.

Жінка й діти вибігли за ним, зібрали людей, обнишпорили ліс, але не знайшли й сліду. Пропав чоловік, і більше ніхто про нього ніколи нічого не чув. За уявленнями українців лісові мешканці, якщо їх потурбувати, здатні розгніватися й покарати порушника. Єдиний дієвий порятунок – у вірі.

Проте недотримання ритуалу (як у міфі “Лісова панна”: жінка подала зілля в звичайній, не висвяченій, ложці) призводить до біди.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Лісова панна – українська міфологія