Вірш “Блакитна панна” Вороного – взірець пейзажної лірики. Вороний витворює гімн весняній природі, молодості, натхненню, оспівав весну як блакитну панну. Поряд зі звичними, традиційними у фольклорі та в літературі засобами виразності (весна запашна, чарівна, у прозорих шатах, у серпанках) автор використовує біблійну урочисту лексику (“Осанна!”), метафори (“в душі моїй, в сяйві мрій в’ються хмелем арабески”), мистецькі терміни (арабески, фрески, гротески). І це надає творові неповторне інтелектуально-мистецьке естетичне
Провідний мотив: возвеличення краси природи та єдність її з мистецтвом. Блакитна панна – це образ-символ Весни “у серпанках і блаватах”, якій уся земля виспівує: “Осанна!” і тривожить душу ліричного героя:
І уже в душі моїй В сяйві мрій В’ються хмелем арабески, І Миготять камеї, фрески, Гомонять-бринять пісні Голосні І сплітаються в гротески.
Новаторство Миколи Вороного виявилося в розширенні музичних можливостей українського вірша. “Я писав не так од образу, як од звуку “, – зазначав він. Джерелом його поезії є мелос, мелодія. Звук для символістів – понад усе. Специфічним
Таке розміщення рядків поезії будить особливий темпоритм.
Аналіз (критика вірша Блакитна Панна) . вірш має витончену форму, яскраві тропи. Провідні мотиви твору – возвеличення краси природи і єдність її з мистецтвом. Блакитна панна – це образ Весни “у серпанках і блаватах”, якій уся земля виспівує: “Осанна!” і тривожить душу ліричного героя. Для символістів, як і для представників інших модерністських стилів, форма вірша, художні засоби набували дуже великого значення: важливо не стільки що сказати, а як сказати.
Микола Вороний став, по суті, новатором у розширенні музичних можливостей українського вірша.
“Блакитна панна” рясніє асонансами й алітераціями, як і сама Весна, що приходить до нас із співом птахів і ручаїв. Сам автор зазначав: “Я писав не так од образу, як од звуку. І дійсно, мелос, спершу примітивний, а далі технічно все більше ускладнений, був джерелом моєї пісні-вірша”. Справді, джерелом поезії, її ритму й звучання, є мелодія.
Звук для символістів – понад усе. У науці навіть відоме поняття “звукосимволізм”.
Не можна не помітити в “Блакитній панні” Вороного і специфічного розміщення рядків у строфах: вони ніби сходинки, по яких скрапує на весні талий сніг під грою сонячного проміння. Таке розміщення рядків поезії будить особливий темпоритм. Отже, форма у поетів-символістів – це надважливий засіб витворення потужного ліричного струменя.