Кумицька народна казка про кмітливого селянина, який здолав злу чаклунку.
Жив в одному аулі бідняк, і було у нього дванадцять синів. Одинадцять старших синів були злі, нерозумні й ледачі. А наймолодший, Байбурак, був добрий, спритний і розумний. Коли сини підросли, батько надумав їх оженити. Та ось біда: де ж знайти стільки наречених? І довелося старому блукати по світу в пошуках наречених для своїх синів.
Пошив він собі чоботи без халяв і бешмет без рукавів, узяв у дорогу чурек та баранячу ногу і пішов мандрувати. Довго йшов старий і дістався
– добридень!-привітався старий. – доброго здоров’я, чоловіче! Навіщо ти прийшов сюди?
– Шукаю наречених для своїх дванадцяти синів. Чоботи стоптав, бешмета подер, а все марно. – Гаразд.
Оженимо ми твоїх синів на моїх дочках,- сказала стара Карт-Енем.- У мене їх якраз дванадцять. Пішов старий додому і звелів синам їхати по наречених. Брати швидко зібралися й поїхали.
Стара їх нагодувала, напоїла і вклала спати під чародійну ковдру, якою можна було б покрити три тисячі чоловік. Опівночі наймолодший брат
– Чому ж ти не спиш?-здивувалася Карт-Енем. – Бо твої гуси гелгочуть. Пішла стара Карт-Енем різати своїх гусей.
Залишила лише трьох – це були чаклунські гуси. – Чи вже всі спите?-запитала вона, коли повернулася. – Я не сплю,- озвався Байбурак.
– Чому ж ти не спиш?-розгнівалася Карт-Енем. – Бо твої корови мукають. Пішла стара Карт-Енем, розбудила старшу дочку, і вдвох вони перерізали всіх корів. Тільки-но стара Карт-Енем вийшла, розбудив Байбурак братів, і вони втекли. Коли ж стара Карт-Енем повернулася додому, то зрозуміла, що Байбурак з братами перехитрив її.
Завила вона від люті, сіла на гарбу без коліс і полетіла в погоню за ними. Побачив Байбурак, що Карт-Енем наздоганяє їх, та й шпурнув у неї камінь, і виросла між ними висока гора. Карт-Енем стала гризти цю гору своїми залізними зубами, прогризла наскрізь і знову кинулася в погоню за братами.
Ось-ось наздожене їх, але Байбурак тупнув ногою, і за спиною братів пролягла глибока прірва. Карт-Енем не змогла через неї перестрибнути й повернулася. Старші брати прийшли додому живі й здорові.
Здавалося б, дякувати їм Байбуракові за те, що порятував їх, а вони зненавиділи його за сміливість і спритність. Тепер у них одне було на думці – як згубити його. І придумали нарешті.
Пішли до хана тієї країни і мовили: . – О могутній хане, у старої Карт-Енем є чародійна ковдра, яка може вкрити одразу три тисячі чоловік. дуже вже захотілося ханові мати таку ковдру, і він спитав: – А ви не дістанете мені її? – Ми навряд чи дістанемо. Але ось наш братик Байбурак зможе,- дружно відповіли брати.
– Отож накажіть йому: хай принесе мені цю ковдру, бо інакше я голову йому відрубаю. Не довго думаючи, узяв Байбурак кийок і відправився по чародійну ковдру, Прийшов він до старої Карт-Енем, забрався на дах саклі і продовбав у ньому діру саме навпроти ліжка Карт-Енем. Тоді настромив на кінець кийка голку і став ночі чекати.
Коли заснула стара Карт-Енем, Байбурак просунув кийок у дірку і уколов стару голкою. Вирішила стара, що це кусають її блохи, Й від люті викинула чародійну ковдру за двері. А хитрий Байбурак тим часом узяв ковдру й пішов. Стара Карт-Енем покрутилася-покрутилася та й раптом спохватилася: “Чого доброго, цей хитрий Байбурак поцупить мою ковдру!”
Вийшла вона з саклі, бачить – ковдри немає, а тим часом Байбурак уже перевалює через сусідню гору. Трохи було не луснула стара Карт-Енем від люті, сіла на гарбу без коліс і кинулася за ним в погоню. Тільки-но стала вона наздоганяти Байбурака, він шпурнув у неї камінь, і виросла за його спиною висока гора. Вгризлася стара Карт-Енем в ту гору своїми залізними зубами й прогризла її наскрізь. Ось-ось наздожене вона Байбурака.
Тоді Байбурак тупнув ногою – і пролягла між ними глибока прірва. Стара Карт-Енем знову не змогла її перестрибнути і, клацаючи зубами, повернулася додому. А Байбурак відніс чародійну ковдру ханові й одержав у нагороду золотий червінець.
Ще більше зненавиділи Байбурака заздрісні брати. Ні вдень, ні вночі не заспокоювались. І зрештою надумали вони, як його згубити. Прийшли до хана і кажуть: – О могутній хане, у старої Карт-Енем є чаклунські гуси: вони вміють віщувати майбутнє. Лише наш Байбурак може їх добути.
Хан гукнув до себе Байбурака і питає: – Чи зможеш добути мені чаклунську гуску? – добуду!-відповів Байбурак. Довго він ішов чи недовго, аж нарешті прийшов до старої Карт-Енем і сховався за дверима. – Піди та принеси мені гуску,- саме у цей час звернулася стара Карт-Енем до своєї старшої дочки,- поворожу, де тепер цей хитрий Байбурак.
Дочка принесла гуску, і стара Карт-Енем питає: – Скажи, де зараз Байбурак? – У тебе в хаті за дверима сховався,- відповіла гуска. Не повірила стара Карт-Енем, розсердилася і відтяла гусці голову, а дочці наказала принести другу гуску. Принесла дочка другу гуску.
– Скажи, де зараз Байбурак?-питає Карт-Енем. – У тебе в хаті за дверима стоїть,- відповіла друга гуска. Тоді й цій гусці вона відтяла голову і послала дочку по третю гуску. А третя гуска, побачивши дві гуски з відтятими головами, заніміла від ляку, а потім закричала: – Глянь сама, Байбурак стоїть за дверимаї І лише тепер здогадалася стара, що треба причинити двері. В кутку за дверима стояв Байбурак.
Схопила вона його, прив’язала до столу та почала підспівувати: – Ось і попався ти мені накінець! Засмажу тебе я, зухвалий хитрець. – Яка ж нудьга одній обідати,- озвався Байбурак.- Гукни на обід всю свою рідню, а тоді вже й пісні співай. І стара Карт-Енем побігла запрошувати на обід свою рідню, а Байбурак тим часом розірвав мотузки, схопив під пахву чаклунську гуску і пішов додому.
Цього разу стара Карт-Енем стала наздоганяти Байбурака надто пізно – всіх родичів не так уже просто скликати – і Байбурак спокійно прийшов додому і, трохи відпочивши, поніс ханові в подарунок чаклунську гуску. А хан на радощах дав йому аж два червінці. Брати Байбурака зовсім змарніли від заздрощів. І пішли вони до хана втретє: – О хане! Чародійна ковдра і гуска-провісник у тебе є. А Байбурак все вихваляється, каже: “Приведу сюди ще й стару Карт-Енем”.
Покликав хан Байбурака й питає: – Чи приведеш ти до мене у палац стару Карт-Енем? – А чому б не привести!-мовив Баибурак.- Боюсь тільки, щоб ти, бува, не каявся потім. Пішов Баибурак до ханського коваля і загадав склепати йому залізну скриню із стома замками, а потім перевдягнувся в лахміття, причепив сиву бороду із паклі, взяв скриню й пошкандибав до старої Карт-Енем.
– Чи знаєш ти Байбурака?-спитав він у старої Карт-Енем. – Та як же не знати! Багато горя я зазнала від цього хитрого Байбурака. І тут вона побачила залізну скриню. – Навіщо ти носиш із собою таку важку скриню?
– Я ховаюся у ній влітку від спеки, а взимку від холоду,- пояснив Байбурак. – Продай мені цю скриню,- попросила стара Карт-Енем, – Продати можна.., Тільки ти спочатку влізь у неї, подивимось, чи буде тобі в ній зручно? Байбурак відчинив скриню, і тільки-но стара Карт-Енем влізла, опустив віко і зачинив на всі сто замків. Узяв Байбурак скриню і поніс її в місто, та до палацу з нею не пішов, з’явився до хана голіруч і каже: – Обридло мені бути в тебе на побігеньках, І нагороди мені ніякої не треба. Ось тобі ключі від скрині.
Віддав Байбурак ключі ханові і заліз на високу гору. А перед тією горою була глибока прірва. Прибіг хан по скриню і тільки відімкнув останній, сотий, замок – стара Карт-Енем вистрибнула із скрині і проковтнула хана живцем. Подивилася потім Карт-Енем на всі боки і побачила Байбурака на високій горі.
Кинулася вона до нього, але кваплячись перечепилася, впала у прірву і розбилася. А Байбурак з того часу зажив спокійно. І жилося йому, якщо правду вам сказати, непогано. Я і сам у нього гостював.
Пиво пив і халвою заїдав.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)