Білоруська народна казка – Пшеничний колосок

Жила собі у дворі курка Цокотушка, гусак Шипун та індик Белькотун. Курка доглядала своїх курчат, греблася на смітнику, шукала зернятка. А гусак Шипун та індик Белькотун тільки походжали туди-сюди двором, мов ті поважні пани, і весь час сперечалися між собою про те, хто з них найважливіший та найрозумніший. – У мене голова велика,- хвалиться гусак,- тому й розуму більше.

Індик з цим не погоджувався. – Голова у тебе велика, а дурна,- казав він. – Ну, хай собі голова дурна,- відповів гусак,- зате ніс який у мене!

Міцний, твердий, гарний…

А у тебе що за ніс – сміх та й годі! Ще й черв’як якийсь над ним теліпається! І гусак, і індик були великі ледацюги. їжу шукати для себе лінувалися, тому частенько голодували.

Коли б не годувала їх так-сяк господиня, то давно б цих ледацюг і на світі не було. Якось знайшла курка біля тину пшеничний колосок. Зраділа колоскові, засокотала на весь двір: – Ко-ко-ко! дивіться, який гарненький колосок я знайшла. Почули таку новину Шипун і Белькотун. Індик понюхав своїм носом-черв’яком.

– Ану, показуй! Курка показала їм колосок. – Так, так,- сказав він,- колосок і справді гарний.

Треба його змолотити. – Ага,

ага,- погодився і гусак.- Треба змолотити. Тоді будуть зернятка. А вони смачні… Ага, ага!

– добре,- сказала курка.- А хто його змолотить? – Тільки не я! – відповів гусак.- Я товстий, мені важко ціпом махати. – Невже ти хочеш, щоб я молотив! – палко забелькотів індик.- Я тобі не парубок! – Ну, добре,- сказала курка,- я сама змолочу.

Пішла вона на тік, узяла ціпа й змолотила пшеничний колосок. Принесла зернятка й радіє. – дивіться, які гарні зернятка. Червоненькі, пузатенькі. Вони, напевно, смачніші од ячмінних.

Підійшли до зерняток і гусак з індиком. – Так, так,- сказав індик.- Гарні зернятка. – Ага, ага,- підтвердив гусак.- Аж шкода клювати їх. – І не слід клювати – їх треба змолоти та спекти паляницю,- дав розумну пораду індик.

– Ага, ага,- погодився гусак,- паляниця м’яка, як мій пух. А смачна яка! – добре,- сказала курка.- А хто змеле пшеничні зернятка?

– Тільки не я! – буркнув гусак.- Мені важко до млина ходити. – І не я! – вигукнув індик.- З такою простою працею і дурний гусак упорається. – Ну що ж,- сказала курка,- якщо так, то доведеться мені самій іти до млина.

Всипала вона зернятка в торбину і понесла в млин. Там змолола й принесла борошно додому. – Ой, яке білесеньке борошно! – засокотала на весь двір курка.

Індик понюхав борошно. – Так, так,- сказав він,- гарно пахне. Що ж, смачні булки будуть. – Ага, я ж казав, що смачні! – вставив слово й гусак. – Ну, а хто спече з цього борошна паляниці? – запитала курка.

Гусак покрутив своєю великою головою: – Я не вмію… Індик відповів: – Я хоч і вмію, але не хочу. Нехай гусак пече. – Ну добре,- сказала курка,- тоді я спечу. Знайшла вона під повіткою діжу і розчинила тісто.

Потім нарубала дров і затопила піч. Коли тісто піднялось, курка наробила чудових паляниць, посадила їх на лопату і в піч. Паляниці почали пектися. І такий приємний дух пішов по всьому двору, що в гусака та індика слинка потекла.

А треба сказати, що вони давно вже нічого не їли і так зголодніли, що і сперечатися перестали, хто з них найважливіший та найрозумніший. – Ходімо до хати,- сказав індик,- мабуть, паляниці вже готові. – Ага, ага,- відповів гусак,- ходімо, братику, до хати.

Прийшли індик та гусак у хату, а там курка паляниці з печі виймає. – Так, так,- весело заговорив індик,- саме вчасно прийшли. – Ага, ага,- захитав головою гусак і перший подався до столу. Індик – за ним. Курка зупинила їх.

– Постривайте! Не поспішайте, панове! Перш ніж сісти за стіл, дайте відповідь на моє запитання.

– давай своє запитання! – сердито просичав гусак.- Тільки швидше. – Так, тільки швидше,- забелькотів індик.- А то дуже їсти хочеться. – То слухайте! Хто пшеничний колосок знайшов? – Ти, курко, відомо, ти знайшла,- відповіли індик та гусак в один голос.

– Хто змолотив колосок? – Ти, курко, змолотила. – Хто зернятка до млина носив? – Ти носила… – А хто дров нарубав, піч затопив, паляниці спік?

Переглянулися між собою індик та гусак і відповіли: – Ти, відомо… За це тобі й слава! – От що,- сказала курка Цокотушка,- кому слава, тому й паляниці. А ви, ледарі, ідіть геть звідси!

Ко-ко-ко! дітки, біжіть до мене швидше. Позбігалися з двору курчатка, і почала курка частувати їх свіжими паляницями. А голодні ледацюги індик і гусак знову засперечалися, хто з них найважливіший та найрозумніший.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Білоруська народна казка – Пшеничний колосок