Крістіна Россетті Поезії Перекладач: Михайло Орест Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади – К.: Основи, 1995
День народження Це серце – наче дзвінкоустий птах, Що в’є гніздо в долині ясноводій; Це серце – наче яблуня, якій Розкішно гнуться віти рясноплоді;
Це серце – мушля веселкових барв, Яку нігує море полуденне; О ні, ще радісніше серце це: Моя любов прийшла до мене. Високе крісло це на честь мені
Вповийте в шовк шарлатний і брокати, Різьбіть на ньому срібних голубів І пав з стооким пір’ям, і гранати,
Моя любов прийшла до мене. О рози, дар для рожевіння юні, І лавр для досконалої весни! – Але зірви для мене гілку плющу, Побляклу перше, аніж я.
О, ці фіалки для могили юні I мирт для вмерлих у своїй весні! Сухе мені дай листя, що обрала Колись, давно для себе я.
Коли умру, мій любий, Не треба роз і сліз; Хай не стоїть при узголов’ї Скорботний кипарис;
Зелені, в росах, трави Круг мене хай ростуть; Якщо ти схочеш – згадуй,
А схочеш – то забудь. Не бачитиму тіней, Не чутиму дощів,
I солов’їний не долине До мене
Я, щасна, все згадаю, Забуду щасно все. Луна Прийдіть до мене ви в безмовності ночей
I в говорющому мовчанні снів глибоких З нігою круглих щік і з світлістю очей, Що спочиває на потоках; Прийдіть в сльозах назад, Надіє, пам’яте, любове давніх свят!
О мріє втішна – ні, занадто гірко втішна! Тобі проснутись би не на землі, в раях, Де душам люблячим сміється стріча ніжна, Де очі, повні ждучих спраг,
Дверей пильнують строго, Які, впустивши раз, не випустять нікого. Вернись до мене в снах, щоб я ще раз могла Прожити ті літа, ціною навіть смерті! Вернись у снах; всю кров, весь подих я б дала,
За тебе, невимовна щерте! Заговори, розлийсь, Любове, в шепотах безмежних, як колись. Вгору
Чи тільки вгору буде шлях вести? Веде він, друже, тільки вгору. Чи буду я весь довгий день іти? Так,- щоб ввійти у ніч сувору. Як проведу я ніч на тих верхах?
Притулок найдеш ти нарешті. Чи я побачу в тьмі гостинний дах? Цього житла не обминеш ти. А подорожні?
Чи найду їх там? Так,- тих, що йшли поперед тебе. Позву їх стуком я в залізо брам.
Не будеш мати в цім потреби. Вкрай струджений, хотів би я вигод. Там труд собі кінець находить.
I ліжко буде для моїх дрімот? Так,- як і всім, які приходять. Навік спочин; минув суєтний чин,
I жах буття до неї не дорине. Без друга, любого її поглине Навік спочин. Немає серця втом, гірких годин,
I не вирують тут страхів пучини. Навік спочин. Без мрій і видив він. Несхитний сон.
I щебети пташини Її не збудять, не порвуть з тишин. Під цвітом чебрецю і конюшини Навік спочин.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)