Тема любові в поезії Блоку

А. А. Блок – поет-символіст “срібного століття” русявийской літератури. Складність, неоднозначність, подавляющая масштабність соціальних потрясінь революционной епохи породила багату, складну, таємничу символіку творчості Блоку. Поет сприймає происходящее скоріше не свідомістю, а почуттями.

Звідси мистицизм, загадковість і незмінна привабливість його поезії, що проникає в серце, минаючи розум. Своя поетична майстерність Блок у досконалості передал у любовній лірику Любов Блоку – це любов до Прекрасної Дами, Таємничій Незнайомці,

Діві. Вона – мрія, вона вся виткана з вогню, зоряного света й небесної лазурі – саме ці символи найчастіше зустрічаються в циклі віршів “Вірші про Прекрасний Дамі”.

Образ неземної коханої бачиться поетові “у далекого краю разгоревшейся хмари”, “на небесному просторе – Ти – золота зірка”. У суєті й мороці повседневности ловить поет те відзвук чийогось ніжного голосу, то шерех плаття (“зітхнули шовку, задрімали вії”), те чийсь скороминущий погляд – і бачить у цьому тінь своїй мрії: “Смотрится примара очами великими//Через людську суєту” (“Заграва біле, жовте, червоне…

“). Але, на відміну від Лермонтова, що також зздал собі образ ідеальної любові, Блок хоче знайти неї серед земних жінок, він вірить, що це можливо: “Я осяяний – я чекаю твоїх кроків” (“Біжать невірні дневние тіні…”), “ПРО, зійди ж переді мною Не в одному воображеньи!

” (“Цілий день переді мною… “). І от – свершилось: Блок зустрічає ту, образ якої невідступно випливав за ним все життя, ту, що бачилася йому в західній заграві, у сиянье зірок, у лику Богоматері. І почуття, що нахлинуло на Блоку, має воістину кісмические масштаби. Як пише він про просте побачення (“Я довго чекав – ти вийшла пізно…

“): Ти в білій хуртовині, у сніжному стогоні Знову чарівницею спливла, И в вічному світлі, у вічному дзенькоті Церков змішалися куполи. Останні два рядки виражають всесвітню любов Блоку: увесь світ закрутився виром навколо цього почуття, світлого, чарівного, божественного, вічного! Любов до земної жінки відкрила нові грані поетичного генія.

Любовна лірика Блоку перейнялася не тільки відстороненими, фантастичними мріями, але й животрепетними, гарячими, реальними почуттями: Моя ти, вся моя – до завтрашньої розлуки, Мені однаково – із мною до ранку ти. (“Ловлю тремтячі, що хладеют Руки…” ) З біографії поета ми знаємо ім’я тої Прекрасної Дами, що пройшла з ним рука об руку: Любов Менделеева.

Вона стала для поета втіленням його ідеалу любові на землі, невичерпним джерелом натхнення й щастя. Олександр Блок поповнив скарбницю світовий любовной лірики теперішніми шедеврами. Його вірші – відражение любові як вищої таємниці, божественного світла, космічного, містичного, непізнаваного. Вона призрачна й похмура, вона ясна й пекуча, вона вся – місячний відблиск і сонячне сяйво, лід і полум’я, незбагненна загадка Світобудови, у пізнанні якої розкривається, світлішає й оживає душу людини


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Тема любові в поезії Блоку