Чиклин Микита – літній робітник, старший артілі грабарів. Праця – основа життя Ч.; він схильний продовжувати роботу навіть після того, як робочий день кінчається. Герой самотній; уночі він згадує, як “у старий час”, коли він працював на кафельно-кахельному заводі, “дочка хазяїна його один раз моментально поцілувала”.
Коли Прушевский розповідає Ч. про дівчину, зустрінутої один раз замолоду, Ч. відразу догадується, що це була “дочка кафельщика”, і говорить: “У нас із тобою була той самий жіноча людина”. Щоб вилікувати
Незабаром вона вмирає, а її дочка Настю Ч. приводить у барак кстроителям. Він веде Прушевского подивитися на останки ніколи зустрінутої дівчини, після чого завалює двері приміщення, де вона лежить, цеглою й каменями, пояснюючи Прушев-Скому: “Мертві теж люди”. Коли грабарі знаходять у яру сто порожніх трун, захованих селянами взапас, Ч. забирає два з них для дівчинки: один як ліжко, іншої – для ігор, у якості “червоного куточка”.
Коли
Ніч він проводить у сільраді поруч із тілами вбитих, потім лягає спати між ними. Ранком, звертаючись до вбитих, Ч. говорить: “Пускай хоч весь клас умре – так я один за нього залишуся й зроблю все його завдання на світі! Однаково жити для самого себе я не знаю як!..” Ч. убиває мужика, що не може відповісти йому на питання, хто вбив Сафронова й Козлова.
Наступного дня Ч. сместе з Вощевим відправляється по селу “шукати мертвий інвентар, щоб побачити його придатність”, відвідує кілька селянських хат і хату-читальню Потім він заходить у церкву, щоб прикурити трубку від свічі, і зустрічає попа-розстригу, що доносить на ті, хто приходить помолиться; довідавшись про цьому, Ч. б’є його в особу.
Під час зборів селян Ч. разом з Вощевим будує пліт для “висилки” кулаків (він буде добудований Жачевим і Прушевским). Разом з Настею й “самим пригнобленим кулаком” – ведмедем-молотобойцем – Ч. проводить розкуркулювання. Пізніше, довідавшись, що ведмідь у кузні продовжує працювати вночі, Ч. іде туди, щоб допомогти йому.
Зрозумівши, що Настя занедужала, Ч. збирає для неї теплий одяг і вкутує. Коли Активіст (тобто голова колгоспу) забирає свій піджак, яким укрита Настя, Ч. одним ударом убиває його. Потім разом з Жачевим, Настею й селянином Єлисеєм він вертається на котлован.
У жару Настя просить принести їй “маминої кістки”, і Ч. виконує її прохання Настя цілує Ч. – так само раптово, як ніколи це зробила її покійна мати, коли була дівчиною. Уночі Настя вмирає. Оскільки із села прийшов у повному складі “весь колгосп” на чолі з Вощевим, Ч. вирішує, що котлован повинен бути ще ширше й глибше: “Пускай у наш будинок влізе всяка людина з барака й глиняної хати”. Він працює до ночі й всю ніч, а опівдні починає копати й довбати “у вічному камені” могилу для Насті, де ховає її один
(2 votes, average: 5.00 out of 5)