(1979)
Літературний рід : ліро-епос.
Жанр : історичний роман у віршах (визначення Л. Костенко).
Тема : зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєднанні з широкою картиною життя України XVII ст.
Головна ідея : незнищенність українського народу (особистості з багатим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу і могутність.
Головні герої : Маруся Чурай, Гриць Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, полтавський полковник Мартин Пушкар, козак Лесько Черкес, Галя Вишняківна, війт Семен Горбань.
Сюжет і композиція
I розділ “Якби знайшлась неопалима книга”. дощенту знищена пожежею Полтава 1658 р. Суд над Марусею, яку звинувачено в отруєнні коханого Грицька Бобренка. На захист Марусі стають козаки – полковник Мартин Пушкар та Іван Іскра. Марусі виносять смертний вирок.
II розділ “Полтавський полк виходить на зорі”. Полтавський полк на зорі вирушає в похід боронити волю свого народу.
III
IV розділ “Гінець до гетьмана”. Іван Іскра мчить до гетьмана Богдана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом скасовує смертний вирок Марусі.
V розділ “Страта”. Марусю виводять на площу для страти, де зібралася чи не вся Полтава, люди по-різному висловлюються щодо Ма-русиної трагедії. В останній момент перед стратою на площу вривається Іван Іскра з добутим універсалом, у якому наказано скасувати вирок з огляду на пісенний талант Марусі і героїзм її батька Гордія, якого як оборонця України було покарано на горло у Варшаві.
VI розділ “Проща”. Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрівним дяком-філософом, який розповідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію України з розповідей дяка і з побачених у дорозі картин зруйнованої Батьківщини.
VII розділ “дідова балка”. Іван Іскра відвідує старого запорожця, колись визволеного з двадцятилітньої турецької неволі, який оселився під Полтавою й займається різьбярством. Іван попереджає діда про наступ ворожих військ, але той вирішив не покидати свою домівку.
VIII розділ “Облога Полтави”. Брами Полтави зачинені, гармати націлені на ворога. Полтава мужньо тримається в польській облозі вже четвертий тиждень. Іван Іскра відвідує самотню Марусю (її мати померла) і пропонує одружитися.
Маруся відмовляє парубкові.
IX розділ “Весна, і смерть, і світле воскресіння”. Маруся попрощалася з Іскрою, виснажена горем і хворобою, чекає свого кінця. Облогу знято, і місто повертається до звичного життя.
Повз будинок Марусі проходять козаки й співають її пісні, а далі дівчата – пісню “Ой не ходи, Грицю”.
Літературознавці про твір. Читаючи роман Л. Костенко, постійно відчуваєш його перегук із вчорашнім, зовсім недавнім, і сьогоднішнім днем. У тогочасних типах досить часто пізнаєш теперішні.
Окремі проблеми, що були гостро актуальними для України в XVII ст., залишаються такими ж і сьогодні. Саме до них належить проблема патріотизму, що виявляється в готовності безкорисливо служити Україні. У романі створено ряд образ персонажів, прекрасних завдяки своїм лицарським прагненням здобути волю Батьківщині.
Одночасно бачимо й людей безкрилих, зосереджених на власному благополуччі, не запалених високим патріотичним почуттям, – такі люди є зрадниками національної справи…
Тема любові є однією з головних у романі Л. Костенко. її твір дає змогу кожному з нас відкрити для себе красу й силу людської любові, хай навіть ця любов зазнала зради й призвела до трагічної розв’язки. “Маруся Чурай” збагачує нас своєю “філософією любові”, у якій це почуття визнається як особлива духовна цінність. Проблема любові і зради, що теж належить до “вічних” тем, вирішується як складова частина філософії любові.
Найчільніше місце у творі займає інша “вічна” проблема літератури – митець і народ, митець і суспільство. Вочевидь, у світовій літературі немає видатного поета, який би не порушував загальнолюдську проблему і не надавав би їй свого трактування. Головна героїня роману, Маруся Чурай, цілком справедливо показана Л. Костенко як геніально обдарований митець, як один із творців українських пісень, що набули найбільшого поширення й принесли всесвітню славу нашому народу.
У часи, коли жила Маруся Чурай, українська писемна література через певні умови була ще слабо розвинутою.
Проте народ мав своїх митців, які були його голосом, його душею. Маруся Чурай – одна з них. За Л. Костенко, вона мала своє розуміння завдань власної творчості, її суспільного значення. Як митець, як людина незвичайна, виняткова, вона відчувала й глибоко переживала різне ставлення до себе з боку сучасників – від щирого захоплення й любові до повного нерозуміння і навіть агресивності до себе як до людини, що є “не такою, як усі”.
Немає сумніву, що Л. Костенко, змальовуючи образ своєї попередниці, української поетеси XVII ст., внесла в нього багато чого зі свого часу, зі своїх особистих стосунків з українським “застійним” суспільством 70-80-х років (Г. Клочек).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)