Короткий виклад змісту трагедії “Аксель і Вальборг”

Дія п’єси від початку й до кінця відбувається в урочистій обстановці Тронхеймского собору в Нидаросе, середньовічній столиці Норвегії. По сторонах сцени – похоронні ніші, у центрі – гробниця Харальда, діда правлячого короля Хакона Широкоплечого. Ближче всього до глядачів на передньому плані – масивні храмові колони, на одній з них виведені вензели “А” і “В” – Аксель і Вальборг, імена героїв п’єси, любов яких приречена – вони зведені брат і сестра, і їхньої матері поховані відразу всоборе.

Втім, “нареченим

і нареченою” Акселя й Вальборг дражнили ще в раннім дитинстві, коли ж пізніше їхня дружба стала переростати в любов, Акселя поспішили видалити за кордон у германські землі, де він разом з баварським герцогом Генріхом Львом успішно воював з вендами й з безвусого юнака перетворився в хороброго й самовпевненого воїна

Аксель – ідеальний герой, і він, звичайно, не забув Вальборг, Привикнув до перемог, він не відступився від коханої й домігся від римського тата Адріана дозволу на шлюб – папська булла розриває його з Вальборг кревне споріднення

Повний райдужних очікувань, Аксель вертається на батьківщину.

З’явившись до Вальборг в обличии старого, він перевіряє її почуття й, переконавшись у її вірності (Вальборг щоранку вішає на колону з вензелями свіжі вінки), жадає від короля Хакона віддати возлюбленную йому в дружин. Але король теж претендує на руку красуні Вальборг і вважає її своєї по праву, він – її захисник і опікун. Вимога Акселя він уважає протиприродним, довідавшись же про отриманий дозвіл, збирається вирішити справа силою, але дозволяє вмовити себе своєму духівникові – підступному домініканському ченцеві Кнуду, – той обіцяє не допустити шлюбу Акселя з Вальборг за допомогою церковного крутійства

Справді, Кнуд досить переконливо доводить єпископові Эрланду, що папський дозвіл, даний Акселю, не має сили:

Наречений і наречена – брат і сестра не тільки по крові, але ще й по хрещенню: Акселя охрестили тільки в п’ятирічному віці разом з народженої тоді ж Вальборг, а на розрив цього зв’язку тато дозволу не давав. Єпископ з жалем змушений визнати справедливість доводів Кнуда – вони документально підтверджені записами в церковній книзі. З важким серцем він приступає до іншому, ніж вінчання, обряду – церемонії розлучення нареченого й наречені: Аксель і Вальборг беруться за протилежні кінці полотна, і воно разрубается між ними ударом меча, що наносить чернець Кнуд.

Аксель і Вальборг у розпачі: вторинне звертання до тата неможливо – тато Адріан умер, а новий глава церкви по політичних міркуваннях більше благоволить до короля. Доля, таким чином, знову обертається проти закоханих. Попрощавшись у соборі наодинці, вони як добрі християни упокорюються зі своєю долею, пообіцявши один одному возз’єднатися разом на небесах

Але такий кінець справи неугодний виконаному симпатії до молодих єпископові Эрланду. Замолоду він пережив подібну трагедію – його розлучили з улюбленої, котру проти волі видали за інший. Почуття Эрланда розділяє й друг Акселя Вільгельм – похмурого виду молодий воїн, що прибув з Акселем через границю.

По власному визнанню Вільгельма, він – “помісь вівці й вовка”: син колишньої улюбленої Эрланда Элеанори і якогось Рудольфа. Вільгельм обіцяв своєї покійної матері передати її серцевому Другові останнє “прости” і тому виявився в компанії з Акселем аж ніяк не випадково.

Виконані благих намірів, єпископ Эрланд і Вільгельм мстять безособової й байдужої до страждань людей долі. Вони прибігають до так званому “благочестивого обману”. Єпископ видає Вільгельмові золотий шолом, плащ і залізний спис похованого в Тронхеймском соборі Святого Олафа, примара якого, відповідно до повір’їв, час від часу з’являється вночі в храмі, З’явившись у собор опівночі в одяганні мертвого короля, Вільгельм наказує зігнутої перед ним у благоговінні охороні вийти із церкви, а усомнившегося в чуді й обман, що запідозрив, ченця Кнуда простромлює мечем за невір’я (перед смертю в каятті чернець і справді зізнається, що не вірить не тільки в чудеса, але навіть у безсмертя душі). Вальборг, що повинні повінчати ранком з королем Хаконом, виявляється в такий спосіб на волі, і Аксель може відвезти її на приготовленій до втечі турі

Але Аксель знову кидає виклик уготованной йому долі. Він не може покинути короля Хакона. Саме в цей ранок у Нидарос вступає зі своєю чималою дружиною претендент на престол Эрлинг. Далекий родич короля, Аксель пов’язаний з ним узами вірності й честі, васал повинен захищати свого пана

Король Хакон уражений шляхетністю вчинку Акселя, У ганчірці, який той перев’язує його рану, Хакон довідається відрубаний при обряді розлучення нареченого й наречені шматок полотна. Але чи не хоче Акседь, відплачуючи Хакону добром за його зло, тим самим його принизити? Аксель разуверяет короля – той хотів взяти собі Вальборг по серцевому потязі, Аксель знає, як велика сила любові, і не мстить королеві, його наміри чисті – захищаючи короля, він виконує свій борг і сподівається, що той відплатить йому добром за добро

У цей момент у собор уриваються воїни Эрлинга. Під прийменником, що бойовий шолом пораненого занадто для нього важкий, Аксель водружає його на свою голову. Він і король обороняються від нападаючих, поки до них не настигає підмога – биркебейнери (воїни-личакарі, свого роду народне ополчення).

Але вже пізно. Смертельно поранений Аксель (його таки прийняли за короля) умирає з ім’ям коханої на вустах. Викликана для останнього прощання Вальборг знаходить Акселя вже мертвим, вона просить його друга-германця проспівати їй народну баладу, доспівати яку їй самої жодного разу ще не вдавалося через її сльози, що душили. Вільгельм виконує баладу під власний акомпанемент на арфі:

Лицар Ore приїжджає на острів свататися до своєї милого Эльсе, але рівно через місяць хвороба зводить його в могилу. Эльсе горює й плаче по нареченому, і сила її горя настільки велика, що вона піднімає лежачого в труні мерця. Зваливши труну на плечі, він стукається у двері будинку Эльсе, але вона не впускає його, вимагаючи, щоб колись він вимовив ім’я Добродії.

Ore не виконує її вимоги, але обіцяє Эльсе, що вона буде пам’ятати його й у радості й у сумі. Кричить півень – Ore пора в могилу. Ore зникає, а Эльсе горює й оплакує його, поки рівно через місяць хвороба не зводить у могилу й неї теж.

Доспівавши пісню до кінця, Вільгельм зауважує, що притулена до тіла Акселя Вальборг мертва. Вхідний у храм зброєносець Вільгельма повідомляє: тільки що загинув у бої король Хакон. Зла доля, таким чином, не мине в трагедії нікого

Король Хакон Широкоплечий, реальне історична особа, дійсно загинув у битві з Эрлингом в 1162 г.

Б. А. Ерхов