У своєму останньому романі – “Кожний умирає поодинці” (1947) – Фаллада зобразив Німеччину 1939-1943 р., тобто того років, коли йшла друга світова Війна, розв’язана гітлерівцями. Ирямо, без яких-небудь натяків і іносказань, письменник викриває фашизм із його системою залякування й репресій, з його політикою війни й насильства. У романі створена галерея сатиричних образів нацистських бонз, гестаповців, чиновників, жорстоких, жадібних, боягузливих, – цих злочинців, що заохочують гітлерівською державою до погромів і вбивств.
Фаллада
Герої роману – робітник Отто Квангель і його дружина Ганна – довгі роки трималися осторонь від політики, зайняті сімейними турботами. Але загибель на фронті єдиного сина будить у них прагнення діяти. Не будучи зв’язаними ні з якою антифашистською організацією, вони на свій страх і ризик починають
Прості люди, ще вчора аполітичн і пасивні, стають справжніми героями, що проявляють перед особою фашистських катів висока мужність. Матеріалом для цієї книги, що стала заповітом Фаллади, послужили реальні події, про які письменник довідався з архівів гестапо. Після розгрому гітлеризму до цих архівів став можливий доступ, і в них виявилися документи, що свідчать про боротьбу підпільних антифашистських груп усередині країни.
Фаллада звернувся до цих документів за порадою Иоганнеса Бехера, поета-комуніста, що очолив в 1945 р. роботу з будівництва гуманістичної культури в східній частині Німеччини, тільки що звільненої від фашизму.
Ганс Фаллада був вражений тим, що йому відкрилося, – адже він і не підозрював про діяльності підпільників. Те, що він тепер довідався, вносило істотні корективи в його подання про так званих маленьких людей, про те, що таке зла й добра людина, і він багато в чому по-новому сказав про це в романі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)