Сім’я Марселя Переселилася у флігель Особняка Германтов. Дитячі мрії немов би ожили, але ніколи ще границя між Сен-Жерменским передмістям і іншим миром не здавалася юнакові такої непереборної. Марсель намагався звернути на себе увага Герцогині, підстерігаючи кожний її вихід з будинку.
Франсуаза також виявляла велику цікавість до “нижніх”, як вона називала хазяїнів будинку, і часто тлумачила про їх із сусідом – жилетником Жюпьеном. У Парижі Марсель дійшов висновку, що снобізм є невід’ємною ознакою людської натури: за всіх
Мрії Марселя знайшли плоть, коли він одержав запрошення від маркізи де Вильпаризи. Магічне коло Германтов розімкнувся перед ним. Чекаючи цієї найважливішої події Марсель вирішив відвідати Робера де Сен-Лу, полк якого квартирував Вдонсьере.
Сен-Лу як і раніше був поглинений пристрастю до своєї акторки. Ця жінка оберталася в інтелектуальних колах: під її впливом Робер став лютим захисником Дрейфуса, тоді як інші офіцери здебільшого обвинувачували “зрадника”.
Для Марселя перебування в Донсьере
Це була Рахіль, “Рахіль, ти мені дана”, що Марсель і за людина^-те не вважав. У будинку терпимості вона віддавалася всього за двадцять франків, а тепер Сен-Лу кидав їй тисячі за право бути знівеченим і обманутим. Подібно Сванові, Сен-Лу бив не здатний зрозуміти справжню сутність Рахілі й жорстоко страждав через жінку, що стояла набагато нижче його як по розвитку, так і по положенню вобществе.
На прийомі в маркізи де Вильпаризи головною темою для розмов стала справа Дрейфуса, що розколола країну на два табори. Марсель побачив у ньому чергове підтвердження плинності й мінливості людської натури. Пані Сван перетворилася в затяту антидрейфусарку, коли зрозуміла, що це кращий спосіб проникнути в Сен-Жерменское передмістя.
А Робер де Сен-Лу оголосив Марселю, що не бажає знайомити з Одеттой, оскільки ця шльондра намагається видати за націоналіста свого чоловіка-єврея. Але самий оригінальний підхід продемонстрував барон де Шарлю: оскільки жоден єврей не може стати французом, Дрейфуса не можна обвинувачувати в зраді – він усього лише порушив закони гостинності. Марсель із інтересом відзначив, що слуги переймаються поглядами своїх хазяїв: так, його власний дворецький горою стояв за Дрейфуса, тоді як дворецький Германтов був антидрейфусаром.
Після повернення додому Марсель довідався, що бабусі дуже погано. Бергот порекомендував звернутися до відомого невропатолога, і той переконав близьких, що хвороба бабусі викликана самонавіянням. Мама дуже до речі згадала про тітку Леонии, і бабусі було запропоновано побільше гуляти.
На Єлисейських полях з нею трапився легкий удар – Марселю здалося, начебто вона відбивається від невидимого ангела. Правильний діагноз їй поставив професор Э. – це була безнадійна стадія уремії
Бабуся вмирала болісно: билася в конвульсіях, задихалася, страждала від нестерпного болю. Їй давали морфій і кисень, робили припікання, ставили п’явки й довели до того, що вона спробувала викинутися з вікна. Марсель страждав від свого безсилля, а життя тим часом тривали: родичі вели розмову про погоду, Франсуаза заздалегідь знімала мірку для жалобного плаття, а Сен-Лу вибрав саме цей момент, щоб послати другові гнівний лист, явно інспіроване Рахіллю. Тільки Бергот, що сам був серйозно хворий, проводив у будинку довгі годинники, намагаючись утішити Марселя. Мертва особа бабусі, немов би перетворене різцем смерть^-смерті-скульпторів-смерті, уразило Марселя – воно було юним, як у дівчини
Герцог Германтский виразив співчуття рідним Марселя, і незабаром парубок одержав довгоочікуване запрошення в будинок своїх кумирів. Тим часом Робер де Сен-Лу остаточно порвав з Рахіллю й помирився із другом. У життя Марселя знову ввійшла Альбертина, що сильно змінилася й повзрослевшая після Бальбека. Відтепер можна було сподіватися на тілесну близькість, що принесла Марселю несказанна насолода – він немов би звільнився від всіх своїх тривог
Безсумнівно, Германти становили зовсім особливу породу людей, і тепер Марсель міг придивитися до них ближче, виділяючи властиві кожному риси. Герцог постійно змінював дружині: по суті, він любив тільки один тип жіночої краси й перебував у вічному пошуку ідеалу. Герцогиня славилася дотепністю й зарозумілістю.
Але самим загадковим з усіх був брат герцога – барон де Шарлю. Уже на прийомі в маркізи де Вильпаризи він запросив юнака до себе, але цьому стала проти вкрай стривожена господарка будинку. На прохання Сен-Лу Марсель все-таки зайшов до барона, що раптово обрушився на нього, обвинувачуючи в підступництві й нехтуванні.
Розлютований Марсель, не сміючи підняти руку на людину старше себе, схопив циліндр, що лежав на стільці, і став його рвати, а потім розтоптав ногами. Де Шарлю зненацька заспокоївся, і інцидент був вичерпаний
Два місяці через Марсель одержав запрошення від принцеси Германтской і спочатку подумав, що це злий жарт – салон прекрасної принцеси являв собою вершину Сен-Жерменского передмістя. Марсель спробував розпитати герцога, але той відмахнувся від його прохання, не бажаючи потрапити в неспритне положення. У герцога Марсель зустрів Свана, що виглядав зовсім хворим.
На запрошення поїхати в Італію він відповів, що до літа не доживе. Герцог, що збирався на костюмований бал, був надзвичайно розсерджений “безтактністю” Свана – у цей момент його хвилювало лише те, що герцогиня надягла червоні туфлі до чорного плаття
(2 votes, average: 3.00 out of 5)