Комічне й трагічне в комедії А. С. Грибоєдова “Горі від розуму”

Комедія А. С. Грибоєдова була написана в 1824 році. Автор викриває в ній такі пороки сучасності, як кріпосне право, патріархальність, застійність суспільства, неуцтво, чиношанування, догідництво перед вищестоящими, преклоніння перед іноземним. Незважаючи на те що п’єса була заборонена цензурою, вона швидко розійшлася в списках серед сучасників, що свідчить про те, що комедія була дуже актуальної й злободенною. Крім новаторства в утримуванні комедії, автор вносить певні нововведення й у побудову п’єси

Під час царювання класицизму з його

твердими рамками й правилами драматург багато в чому порушує їх, використовуючи при цьому деякого нововведення. По-перше, зберігаючи необхідне для классицистических п’єс єдність часу й місця, вона відступає від єдності дії. У комедії присутні два конфлікти: любовний і суспільний. По-друге, автор використовує мовців прізвища, зберігає типові амплуа акторів, при цьому відсутнє чіткий розподіл на позитивного й негативного персонажів

Характери героїв опуклі й багатогранні, вони не є носіями якоїсь однієї певної риси. Персонажі п’єси з’являються перед нами як живі люди зі своїми достоїнствами й недоліками.

Комедія висміює не один якийсь порок, а цілу суспільну систему, весь уклад життя панської Москви першої чверті XIX століття

Називаючи свій добуток “сценічною поемою”, Грибоєдов виявився прав: ми Не Можемо затверджувати що “Горі від розуму” це тільки комедія. У ній присутні й інші родові початки: ознаки роману, основну тему якого образ “зайвої людини” розів’ють згодом багато письменників, а також чутні й відгомони ліричного добутки, які простежуються в монологах Чацкого. А. С. Пушкін називав “Горі від розуму” “високою комедією”, порівнюючи її із творами Шекспіра й протиставляючи традиційним комедіям класицизму, тому що, крім комічного, у ній є присутнім і трагічним початком. “Горі від розуму” перший реалістичний добуток російської літератури, побудоване на змішанні комічних і трагічних елементів. Комедія написана вільним або, як його ще називають, разностопным ямбом, що робить Мова героїв гнучкої, пластичної й найбільш наближеної до розмовної мови

Крім того, мова кожного персонажа індивідуалізована. Вона служить коштами більше повного розкриття характеру персонажів п’єси. Так, зустрічаються просторіччя (у репліках Фамусова), галліцизми (у представниць жіновий статі) і військові терміни (у Скалозуба).

Пушкін сказав про мову комедії: “Про вірші я не говорю, половина ввійде в прислів’я”, – і виявився прав: “щасливі годин не спостерігають”, “ішов у кімнату, потрапив в іншу”, “удома нові, а забобони старі”, “мини нас пущі всіх сумів і панський гнів, і панська любов”. У характеристиках і образах героїв також укладається комізм добутку. Якщо в традиційній класичній комедії смішне виникало внаслідок комічних ситуацій, у які попадали герої, то в “Горі від розуму” комізм закладений у невідповідності зовнішнього й внутрішнього миру героя, у тім, який він є насправді і яким хоче здаватися.

Скалозуб зі своїм невисоким інтелектом, що намагається жартувати із претензією на оригінальність, виглядає просто смішно.

Від його жартів віддає вояччиною: “Москва дистанція величезного розміру”, “Ми з нею разом не служили”. Грибоєдов використовує безліч комічних прийомів для розкриття образів своїх героїв. Один з них це їхнє поводження. Своїми вчинками й діями вони самі ставлять себе в смішне положення

Фамусов спочатку заграє зі своєю служницею Лізою, а потім характеризує себе як людини, відомого “своїм чернечим поводженням”. Княгиня Тугоуховская посилає свого чоловіка запросити Чацкого до себе, але, довідавшись, що він небагатий і ніде не служить, кричить: “Князь, князь! Назад!

“. Крім того, герої у своїх мовах саморозкриваються, тобто мова служить коштами розкриття характеру персонажа. Так, Скалозуб, що мріє лише про те, щоб “дісталося тільки в генерали”, оповідаючи про шляхи підвищення по службі, говорить: Досить щасливий я в товаришах моїх, Вакансії саме відкриті; Те старших виключать інших, Інші, дивишся, перебиті.

Перед нами виникає образ військового, що домагається підвищення не завдяки особистим якостям або виявленої в бої хоробрості, а лише за рахунок вдало представився случаючи. Крім цього Грибоєдов у комедію вводить мотив глухоти, що виступає як реальний недолік і як мнима хвороба

Глухота реальна представлена в таких ситуаціях, як момент запрошення Чацкого в будинок до Тугоуховским, а також графинею-бабусею. Глухота мнима займає велике місце в добутку. Нею страждають більшість персонажів комедії: Чацкий, Фамусов, Мовчазний

Вони слухають один одного, але не чують, вони чують тільки те, що хочуть почути й витлумачують слова співрозмовника, як їм хочеться. Так, Софія прямо говорить Чацкому, що вона любить Молчалина, а той думає: “Ошуканка, сміялася треба мною”, не в чинностях повірити в таке, прекрасно знаючи Молчалина. Так і розмова Фамусова й Чацкого, коли жоден з героїв не слухає іншого, намагаючись довести свою правду.

Відтворюючи реальну картину життя російського суспільства першої чверті XIX століття, Грибоєдов показує владу жінок вобществе.

Мовчачи-Лин радить Чацкому з’їздити до Тетяни Юріївні, щоб домогтися заступництва, адже “чиновные й посадові всі їй друзі й всі рідні”. Комічно виглядає й Платон Михайлович Горич, що був ніколи товаришем Чацкого, але із часу одруження превратившийся в безвладну людину, що повністю подчинились своїй дружині, у слухняного ” чоловіка-хлопчика, чоловіка-слугу”, що виконує роль іграшки при чоловіку. Показові щодо цього слова Наталі Дмитрівни: “Мій чоловік-чарівний чоловік”, що нагадують фразу Молчалина про шпіца Хлестовой: “Ваш шпіц чарівний шпіц”.

Нарешті, Грибоєдов у своїй комедії використовує такий літературний прийом, як “криве дзеркало”: автор уводить пародійного двійника Чацкого Репетилова, в образі якого всі недоліки Чацкого показані в перебільшеному виді. В обох простежується жагуче бажання говорити, причому їм однаково, слухають їх чи ні. Обоє вважають себе представниками передової дворянської молоді, тільки Чацкий уважає себе по праву таким, а Репетилов видає бажане за дійсне. Обоє героя з’являються в не зовсім підходящий час: Чацкий рано ранком, а Репетилов пізно ввечері. Обоє з порога освідчуватися в коханні: Чацкий Софії, а Репетилов Чацкому.

Обоє падають на коліна: Чацкий перед Софією, а Репетилов перед Чацким.

Але в комедії, крім комічного, є присутнім і трагічним пафосом, що зв’язаний, у першу чергу, із Чацким. Початок трагізму ми бачимо вже в назві самої п’єси, з якого треба, що розум несе людині нещастя. У комедії показана криза ідей Освіти, затверджується думка, що розум не всесильний, що за допомогою тільки передових ідей змінити суспільство неможливо. У реальному житті доводиться вибирати: або щастя, або розум, або підпорядкування більшості й спокійного життів, без усяких тривог і турбот, або бунтарство й вигнання

Чацкий вибрав друге, за що й поплатився. Перша причина трагедії Чацкого укладається в тім, що він сліпнув у своїй любові до Софії. Він настільки захоплений своїм почуттям, що не бачить очевидного: Софії потрібний не розумна, освічена людина, а Мовчазний, з якого можна легко зробити ” чоловіка-хлопчика, чоловіка-слугу”.

Герой розуміє це занадто пізно.

Його любовна трагедія нерозривно пов’язана із суспільної, адже це саме вона з’явилася причиною виникнення суспільного конфлікту, що укладається в зіткненні ідей “століття нинішнього” і “століття минулого”. Чацкий не зауважує очевидних речей і “мече бісер перед Репетиловыми”. Саме передовий розум Чацкого став причиною трагедії суспільної й зробив її неминучої

Він не міг бути зрозумілий застійним, відсталим суспільством, тому що його ідеї суперечили інтересам цього суспільства, а його викривальні мови порушили спокійне існування московського барства, що виставило проти героя своя зброя плітку про його божевілля, оголосивши його соціальним безумцем, вигнало його зі свого середовища. І Чацкому нічого не залишалося робити, як бігти з Москви. Таким чином, у комедії “Горі від розуму” на рівні переплітаються комічне й трагічне. Цим же шляхом піде російська драматургія й надалі в добутках Н. В. Гоголя й А. П. Чехова