(1255 – 1300)
КАВАЛЬКАНТІ, Гвідо (Саvalkanti, Guido – 1255, Флоренція – 27.08.1300, там само) – італійський поет.
Народився у Флоренції, в період антагоністичного протистояння партії гвельфів (прибічників папи) і гібелінів (прибічників німецького імператора), батько поета Кавальканте Кавальканті був одним із вождів партії гвельфів. З метою примирення ворогуючих партій Кавальканті одружився з Беатріче, дочкою вже вигнаного з Флоренції вождя гібелінів Фарінати дельї Уберті. Вигнання гібелінів не принесло громадянського миру, гвельфи поділилися
У період репресій 1300 р. був вигнаний із Флоренції, оселився в Сарадзені, незабаром тяжко занедужав, був амністований і повернувся у Флоренцію, де невдовзі помер.
Кавальканті належав до найерудованіших людей свого часу, відмінно знав філософські праці Платона й Арістотеля, шанував арабського філософа Аверроеса (Ібн Рущца), котрий жив у XII ст. і був вельми популярним в Італії серед вільнодумців та єретиків. Родина Кавальканті була близькою до них, сам Гвідо заперечував безсмертя душі.
Кавальканті належав до школи поетів “Солодкого
О, хто вона, щоб очі дивувати,
Що будить в ясному повітрі трепетання?
Вона веде Любов – і ронить грудь зітхання,
Бо все багатство слів тут мовкне, небагате.
Душе, як погляди її знести б могла ти?
Любові втіленій не можу скласти дань я!
Так вабить скромністю ця незрівнянна пані,
Що кожну мусив би, здається,
Гнів пойняти.
(Пер. М. Ореста)
До умовних постатей в ліриці Кавальканті належить Амор (персоніфікація бога кохання, який завжди зображений із сагайдаком стріл) і своєрідні “духи життя” (spiriti, spiritelli), персоніфікація любовних помислів і настроїв, які борються й переплітаються в душі поета (сонет “Найтонший дух вторгається крізь очі…”- “Pergli occhi fere un spirito sottile…”). У сонеті “Мене прохає донна…”(“Donna me prega…”), який вважається програмним, поет стверджує, що “Амор є в тій частині людської сутності, де перебуває пам’ять”, ця тема розвивається в низці балад і сонетів Кавальканті, котрий нерідко поетизує любовний спогад. Серед новацій поета, що різнять його від школи “Солодкого нового стилю”, – тема похмурого духу, який гнітить закохану душу, в ліриці середньовічного поета з’являється драматизм, прагнення до реального психологічного зображення людської душі. На думку Ф. де Санктіса, Кавальканті – перший за часом італійський поет. Він був приятелем Данте Аліг’єрі й справив на нього вплив.
Данте присвятив йому два сонети, згадав про нього в пісні X “Пекла”, образ Кавальканті з’являється у “Декамероні” Дж. Боккаччо (день VI, новела IX), у новелах Ф. Саккетті (№69), згодом – у новелістиці А. Франса. Кавальканті згадував І. Франко у праці “Данте Аліг’єрі. Характеристика середніх віків…”
І. Полуяхтова
(1 votes, average: 5.00 out of 5)