ДАНТЕ АЛЕГ’ЄРІ
(1265- 1321)
Під іменем Данте увійшов у літературу майбутній всесвітньо відомий поет, який скоротив дане Йому на честь діда ім’я Дуранте. Усіх відомих письменників і поетів ми називаємо за прізвищами. Імена ж здебільшого фігурують у Святому Письмі – Петро, Павло… Поряд з ними постав і Данте, який створив “Комедію” (1307-1321).
Поема написана від першої особи, її герой – сам Данте – подорожує від Пекла через Чистилище до Раю. 100 пісень, з яких складається “Комедія”, викликали захоплення у літературного
У скарбницю літератури Данте увійшов і як автор сонетів про кохання. Цикл віршів він присвятив Беатріче Портінарі, яку в 9 років побачив на одній з флорентійських вулиць. Рання смерть Беатріче породила скорботні вірші.
Беатріче увійшла в свідомість людства як символ прекрасного, незайманого, піднесеного кохання.
Пошук сенсу буття за “Божественною комедією” Данте
У Добу Відродження, коли поширились ідеї гуманістичної філософії, до неї звернувся Данте Аліг’єрі – останній поет Середньовіччя і водночас перший поет Нового
Протягом багатьох років на чужині Данте виношував і опрацьовував своє прекрасне творіння – поему “Божественна комедія”. Він закінчив її незадовго до смерті. Твір цей – підсумок всього його життя – дає широку картину уявлень Данте про світ, про дійсність і полум’яну проповідь дорогих йому ідей. “Божественна комедія” – вище досягнення середньовічної культури, яке знаменує собою перехід до нової епохи.
Величезна за обсягом поема має три частини – “Пекло”, “Чистилище”, “Рай” – відповідно до трьох етапів уявної подорожі поета. Вона розпочинається описом стану людини, яка переживає духовну кризу, болісно шукає шлях до істини.
На середині шляху життєвого
Я опинився десь у темнім лісі…
Поетова кохана Беатріче просить Вергілія вивести Данте на правильний шлях:
Мій друг, хоча і щастя з ним не дружить,
Знайшов заваду у дебрі пустинній
На своїм шляху і з жаху відвернувся:
Боюсь, щоб він так не заблудився.
Іди ж і твоїм прездобним словом
І всім, що треба для його рятунку.
Спасай його, щоб і мене потішить.
Вергілій веде Данте через пекло, яке нараховує дев’ять кіл. У першому вони бачать душі праведників, поетів і героїв дохристиянської старожитності. Христос виводить звідти старозавітних праотців і пророків – Адама, Авеля, “чистого сина його”, Ноя, Мойсея, “уставщика й служителя”, “сивого Авраама”, Якова Ізраїля і його дітей. Серед них, хто удостоєний райського блаженства, згадано героїнь біблійних побутових, героїчних та ліричних оповідей – Сарру, Ревекку, Рут, Юдиту.
До їхнього товариства після прощання з Данте приєднується і Беатріче.
Спускаючись нижче і нижче, поет бачить грішників – лихварів, жадібних, насильників, злодіїв, користолюбців. У пекельну безодню скинуті жорстокі тарани, які в безсилій злобі скрегочуть зубами у вогняній ріці, і папи, які грішили за життя. У дев’ятому колі пекла – озеро, де у кригу навічно вмерзли зрадники рідних і батьківщини.
Пройшовши через чистилище, поет у супроводі Беатріче вирушає у подорож райськими сферами. Тут Данте зустрічає апостола Петра, Якова, Іоанна. Беатріче, його провідниця і наставниця, пропонує випробувати його “з легких і важких питань”.
Демонструючи ерудицію, Данте показує обізнаність не лише з Біблією, а й з “людськими науками” – фізикою, філософією. Він, як і інші філософи Гуманісти, переконаний, що існують різні шляхи до пізнання істини, і людина не повинна нехтувати жодним:
Вірю в одного предвічного Бога,
Що, сам недвижний, рушає все небо
Любов’ю й тугою. На се я маю,
Не тільки докази фізичні та
Метафізичні, але й саму правду,
Яка з отсього місця полилася
Через Мойсея, псалми та пророків,
І Євангеліє, і через вас,
Що духом божеським огріті, написали.
На сторінках поеми імена Христа, праведників і святих зустрічаються поряд з іменами Горація, Сенеки, Ювенала, персонажами грецької і римської міфології. Це характерне для гуманізму поєднання “Христа з Цицероном” свідчить, що Данте не властиві фанатизм, замкненість, обмеженість, що він черпає багатства з усієї скарбниці духовної культури.
Рай, за уявленням християн, – місце, де панує справедливість і вічне блаженство. Вони вірять, що рай створений лише для них. Але Данте розуміє, що праведники були й до Христа, існують і поза його релігією, і він поміщає до раю всіх, хто заслуговує на винагороду, порушуючи тим самим канонічні уявлення.
Перед тим, як піднятися в небо, Беатріче дає Данте можливість востаннє глянути на грішну землю, де панує зло, породжене пожадливістю, під якою поет розуміє владу матеріальних інтересів. Та Данте переконаний, що світ іде не до загибелі, а до розвою, що за зимою настане весна, що за квіткою визріє плід, що добро переможе.
Як бачимо, вся поема, і особливо частина “Пекло”, пройнята духом палкої політичної боротьби, народженої новою епохою. З найбільшим презирством зображує поет нерішучих, але бажаючих в житті боротися на чиємусь боці. Ці душі кидаються юрбою в передпокій пекла, не допущені ні в рай, ні в пекло, оскільки поруч з ними грішники могли б загордитись. “Вони не варті слів: поглянь – і мимо!” – говорить про них Вергілій.
Образ рідного міста Флоренції, долі, люди, звичаї, події суспільного життя постійно оживають перед Данте в картинах загробного світу.
Гостро виражені в усій поемі симпатії і антипатії автора. Для імператора Генріха заготовлений трон в раю, в пеклі чекають заклятого політичного ворога Данте – папу Боніфація. Данте виступає з гострою критикою офіційної католицької церкви.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)