У фольклористиці загальнопоширена думка про те, що первісні ритуалізовані тексти лягли в основу календарно-обрядової лірики народної Творчості в цілому. Зокрема М. Грушевський твердив: ^Людський колективний крик (неартикульований хоровий спів у примітивній формі), ритмічний рух (танець) і ритмічний гук, викликаний різними ударами, почавши від ударів голих рук і різних інструментів… – се той грунт, на котрім виростають, очевидно, найстарші форми словесного мистецтва”, “Ритмічне слово, котре входить як елементи в ритмічний зміст
Отже слово у найдавніших формах народної творчості невіддільне від дії – Воно сприймається як частина дії (її супровід) чи як те, що здатне викликати певну дію.
На основі древніх міфів-рухів, їх поєднання, виникають суцільні оповіді – міфи-танці. У залежності від призначення, ритуальні танці поділялись на: 1) мисливські танці, метою яких було сприяти удачі на полюванні чи риболовстві; 2) очисні танці, які виконувалися з метою очищення швидким рухом; 3) еротичні танці (танці родючості), які імітували шлюбний союз неба і землі
Таким зокрема був “данець” – танець-жертва богині Дані, який часто виконувався під час ініціації; а також у період весняно-літніх ігрищ і супроводжувався рефреном типу “Ой, Дана, Дана”.
Із розвитком астрологічно-міфологічних уявлень про циклічність природи та сільськогосподарської праці в обрядах з´являються наслідки спостережень за змінами зоряного неба та пов´язані з ними культові ритуали поклоніння небесним світилам. Усі існуючі прадавні міфологічні уявлення та культові вірування чітко відобразились у календарно-обрядовій творчості.
Календарно-обрядова творчість – це драматично-поетична система обрядів та ритуалів магічного значення, що супроводжуються відповідними поетичними текстами сакрального змісту, яка тісно пов´язана із циклічністю природи. Основними ознаками цієї творчості є синкретизм, що проявляється у поєднанні пісні, руху, пантоміми, танцю; а також – утилітарне призначення (з метою заворожування сил природи та духів). Відповідно до чотирьох пір року, а також періодів у землеробстві – приготування до сівби, сіяння, вирощування, збирання врожаю, – виділяється чотири цикли календарно-обрядової творчості – зимовий, весняний, літній, осінній87.
Кожен із них має свої особливості, відповідно до землеробської праці, яка виконується у той час. Спільним для усіх є нероздільне поєднання слова та дії, виконання сталих обрядів та пов´язаних з ними традиційних текстів, які ніколи не виконуються відокремлено від цих обрядів чи в іншу пору року. А також – прадавнє доісторичне походження мисливського та землеробського періодів, про що свідчить поганський світогляд, відображений в них.
Кожен із циклів об´єднується навколо одного центрального свята, якому надається найважливішого значення. Цим головним святам передували вступні, метою яких було приготувати людей до святкування головного культу. Усі календарно-обрядові свята, а відтак обрядові дійства, що виконувалися з їх нагоди, мали чотири значення: релігійне, поминальне, землеробське та родинне.
Зараз календарно-обрядова народна творчість функціонує як традиція, що втратила своє сакрально-магічне значення, але поза межами системи давніх вірувань вона незрозуміла.
З цього погляду розглядаємо кожен із циклів календарно-обрядової творчості, подаючи аналіз систем їх жанрів та поетики.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)