Сонце котилося за Дніпрові кручі стомлене і припале пилом за день. Яскраво виблискували під його останнім промінням бані Софії. Вони жадібно ловили і вбирали в себе ті промені. А коли сонце зайшло за зелені сади й сховалося на спочинок, вони ще довго виблискували.
Немов продовжували справу сонця, відсвічували його теплим, щедрим вогнем.
Давня Софія… Дивишся і не можна надивитися на цю пам’ятку, збудовану у ті далекі неспокійні часи, коли на Руську землю набігали половці, печеніги. Тоді вставали всі, кому дорога була, рідна земля і
Вставали з-мечами до бою на чолі зі своїм великим князем Ярославом.
Ярослав Мудрий – то був великий князь землі Руської. Саме таким змалював його образ у своїй п’єсі І. Кочерга. Ідея патріотизму пронизує червоною ниткою весь твір. Ярослав Мудрий був великим патріотом своєї країни.
Він любив свою землю і готовий був віддати життя за неї. Князь турбується за те, щоб народ жив у мирі. Він не може бути спокійним і щасливим тоді, коли У країні неспокій. Заради спокою і припинення міжусобиць Ярослав скарав Коснятина, який повстав проти єдності Руської землі. Заради миру
Хоч тяжка йому це робити, але князь насамперед турбується про могутність держави. Після смерті Єлизавети, яка померла в Норвегії, у тузі за рідним краєм, князь говорить Інгігерді, своїй дружині:
Сам я віддав цю плату,
Дочку любиму в дальню сторону,
Щоб одігнати, привиди прокляті,
Які на Русь хотіла ти вернуть.
Показана щира любов Ярослава Мудрого до культури, освіти, мистецтва, велика увага до народу, взагалі великодушність і рицарська відвага. Книга для Ярослава – скарб словесний, добра книга йому “більше душу веселить, ніж славная побіда на війні”.
Ярослав відчуває зв’язок королем. Бо кров рабині, його матері, ще більше зближує князя, с простими людьми. Ярослав гордий за свою батьківщину і пишається тим, що в його князівських жилах тече кров рідного народу. З гордістю він заявляє:
Мені не треба пишних тих казок,
Що предків нам шукають десь за морем.
Народ мій тут, на рідних цих просторах,
Від Києва до Лагоди живе.
Князь бореться за єдність і могутність Київської Русі. Ярослава недаремно назвали Мудрим. Він заслужив цього імені, бо завжди дбав про інтереси держави, і народ не раз допомагав своєму князеві в скрутну годину.
Князева любов до народу поєднана з розвиненим почуттям обов’язку: “Раніш закон, а потім благодать”, – каже він. Ярослав ставить інтереси держави вище від своїх власних. Л навіть люди, які хотіли його вбити, (а це і син посадника Коснятина Микита), ближче пізнавши “розум дивний мудрішого з усіх царів”, Проймаються до нього симпатією.
Журейко двічі допомагає йому в тяжку годину.
Патріот, борець за мир, і спокій, Ярослав перемагає печенігів. Він гордо заявляє: “І, поки жив, стояти я клянусь за руську правду і єдину Русь!”
Князь вдячний воїнам за те, що вони здолали ворога, і на честь перемоги, в ім’я слави свого народу князь вирішує увіковічити його подвиг:
Там, на полі бою,
Де я сьогодні ворога побив,
Я дивний храм воздвигну і построю,..
Князь збудував ні з чим незрівнянний Софійський собор, який і тепер, через багато століть, чарує нас красою архітектурних форм, фресок і мозаїк, зустрічає і проводжує сонце, зберігає у своєму золотому куполі його відблиск.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)