Батьківщина – одна з головних тем у творчості кожного поета. І проте Росія Блока – це особливе явище, це ім’я епохи, що загинула після революції. Як ніхто інший, Блок відбив у своїх віршах про Росію розповсюджені тоді серед інтелігенції почуття – замилування своєю країною, жаль нелегкої долі, відчуття вибраності, тривога за її долю, передчуття “нечуваних змін” і “небачених заколотів”, готовність пожертвувати собою для її блага. Так відчували тоді багато хто – а Блок зумів виразити, яскраво і талановито.
Спляче зачароване
Росія, убога Росія, Мені хати сірі твої, Твої мені сльози вітрові –
Як сльози першої любові! – пише він у вірші “Росія”. Вся історія країни – суцільні трагедії і випробування.
Русь моя, життя моє, чи разом нам томитися? Цар, да Сибір, да Єрмак, так в’язниця! Ех, чи не пора розлучитися, покаятися! Вільному серцю на що твоя тьма? Чи знала що?
Або в бога ти вірила? Що там почуєш
Гатей, доріг так стовпів верстових!
Чим далі, тим ясніше Блок бачить не тільки прекрасну природу, історичне минуле і милі казки – але і страшний світ повсякденності, вульгарність, бездуховність, які відбиває у віршах “Фабрика” або “Грішити безсоромно, непробудно!” Але “!і така, моя Росія, Ти всіх країв дорожче мені”. Згадуючи минуле країни, повне трагедій і випробувань, Блок боїться, що “повториться все, як раніше”. Починаючи з 1907 року, ця тривога присутня у багатьох його віршах. Що чекає країну – суцільна “фабрика”? “І безустанне ревіння машини, що кує загибель день і ніч?” “Нечувані зміни, Небачені заколоти”? І – спорудження храму – “на крові”?
Але як важко бачити убогість, бруд, морок, приниження, а по іншу сторону “ситі” з їх убогим і аморальним світом. І два шляхи – “дати гніву правому дозріти” – або туга і нудьга.
Але приходить війна з усіма її жахами. “Європа збожеволіла: кольори людства, кольори інтелігенції сидять роками у болоті! на вузенької тисячеверстної смужці, що називається “фронт”. Страшні смерть, каліцтва, але ще страшніше – нісенітниця того, що відбувається”. “Важко сказати, що більш нудотне: то кровопролиття або то неробство, та нудьга, та вульгарщина”, – писав він пізніше у статті “Інтелігенція і революція”. Необхідність, невідворотність революції розуміли усі, вона вітала у повітрі. Це “Доколе матері тужити?
Доколе шуліці кружляти?” – у всіх у підсвідомості. Але потім безглузді вбивства, що пішли, пожежі, бешкетування жахали. Блок так пояснює те, що відбувається в країні: “Чому дірявлять древній собор? – Тому, що сто років тут ожирілий поп, ікаючи, хабарничав і торгував горілкою. Чому гадят у люб’язних серцю панських садибах? – Тому, що там насилували і пороли дівок: не в того пана, так у сусіда”. Він пише про те, що до революції примазалися “сотні шахраїв, провокаторів, чорносотенців, людей, що люблять погріти руки”.
Він ще не знає, як багато буде цих що примазалися – і скільки влади вони приберуть до рук! Властива йому жертовність – хоч у відношенні до Жінки, хоч до Росії – проявляється і у його відношенні до революції. Так, революція жорстока – але його народ вибрав її, і його доля – розділити долю народу.
Що б не діялося із країною – вона єдина і безцінна. Ідуть століття, шумить війна, Встає заколот, горять села, А ти все та ж, моя країна,
У вроді заплаканої й древньої.
Вірші його про Росію прекрасні – як прекрасна будь-яка любов, освячена талантом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)