Земле моя! Довгий і тяжкий шлях судився тобі, щоб зберегти вогник волі, правди, незалежності. Український трудящий народ ніколи не терпів знущань над собою, сміливо піднімався на справедливу боротьбу з гнобителями в ім’я утвердження волі і правдивості.
Темний і пригнічений давній Київ. Кінець XV – початок XVI СТОЛІТТІ. Людям заборонено користуватися СВІТЛОМ, однак кияни не примирилися з неволею.
П’єса 1. Кочерги “Свіччине весілля” розповідає про боротьбу трудити х Києва за правду, за волю, за світло проти влади литовських
Ремісники обурені утисками литовського панства, а їх ватажок Іван Свічка рішуче заявляє:
… Життя не пошкодую,
А привілеї наші поверну!
Герой повертається з грамотою на Поділ, відразу віддає її ремісникам, щоб “розсіяли нарешті сум нічний”. Він закликає боронити свої права “грудьми і мечем”. Ллє скоро люди переконалися, що миром не добитися справедливості. Іван Свічка очолює боротьбу з поневолювачами.
Люди рушають за ним на бій з ненависними ворогами, бо вірять йому, шанують його світлий розум. Навіть пани, недруги Свічки, змушені визнати його силу, красу, розум; він зворушує мужністю
… Не дивно, що вона
Князівської любові не схотіла.
Герой свято вірить, що в майбутньому трудящі звільняться від експлуатації і стануть незалежними:
… Для вільного народу
Колись зоря займеться світова.
Він впевнений, що мир і благополуччя самі не прийдуть. Ця впевненість не залишає його і в критичну хвилину, коли воєвода засудив його на смертну кару.
Сміливий, мужній, непримиренний до насильства зброяр викликає симпатії ще й тим, що це ввічлива і благородна людина, яка ставиться з пошаною до інших* трударів. Це розумна, духовно багата людина, яка вірить у світле майбутнє своєї держави.
Моя Україна засвітила мирну свічку волі і незалежності.
Хай же світить цей вогник волі нам і нашим нащадкам вічно! А нам треба жити й працювати, щоб цей вогник горів яскравим незгасним полум’ям.