У передмові до п’єси “Свіччине весілля” І. Кочерга писав: “Коли я випадково натрапив на мотив “заборони світла”, мотив, що й послужив темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто міського життя і соціальної боротьби в стародавньому місті, а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю й самобутню культуру”. Поштовхом до виникнення творчого задуму став дійсний історичний факт, зафіксований у грамотах литовських князів, а саме: заборона, як нібито
Боротьба киян за світло стає символом незнищенності народного духу. Вирує, кипить гнівом трудовий люд. Заборону світла він розцінює і як беззаконня, і як намагання позбавити його нормального людського життя. У такому контексті п’єси світло символізує волю, свободу. Цей мотив розкривається у вдало знайдених драматургом сюжетних перипетіях: середньовічний народний звичай женити
Крізь пітьму й негоду проносить тендітна дівчина беззахисний вогник свічки, оберігаючи його, бо від цього залежить доля її коханого. Меланка гине. Трагічна смерть дівчини піднімає киян а боротьбу за волю. Очолює її Іван Свічка (теж символічне прізвище), молодий зброяр, людина мудра, відважна й порядна.
Він добре знає життя, розуміє людські болі й радощі, уміє прислухатися до думок інших. Не випадково він стає народним ватажком, впевненим у справедливості борні за волю, за народні права:
Немає в світі бурі, щоб огонь
Могла задути вічний та правдивий.
Назва твору – “Свіччине весілля” – теж символічна. Трагічний фінал кохання двох молодих сердець, Івана та Меланки. Та Свічка стає в центрі іншого “весілля” – народного повстання з надією на краще майбутнє: “…Для вільного народу колись зоря займеться світова”.
Поетичний образ свічки і світла підкреслює романтичну сутність образів Меланки, Івана, Гільди, Кмітича, надае творові композиційної стрункості й завершеності.