І свічки мирної не варта та країна, Що в боротьбі її не засвітила (за драмою Івана Кочерги “Свіччине весілля”)
А що кров не може змить,
Спалимо вогнем те.
Лиш боротись – значить жить.
Vіvere memento!
Сильною була колись Русь. Але надто багато ворогів зазіхало на неї. Важко було встояти проти всіх отих жорстоких і підступних загарбників…
Була днина, коли Києвом заволоділи литовські князі, поневолили трудящий люд, понаставили правити своїх воєвод. Найдошкульнішим з усіх утисків була заборона запалювати світло (ніби з
Саме цей факт став основою сюжета драми І. Кочерги “Свіччине весілля”. Юрист за освітою, Кочерга прекрасно знав старовинне законодавство. Його твір грунтується на достовірних фактах і правдоподібному задумі.
Улюбленими художніми засобами Кочерги були контраст (антитеза) і наскрізний образ якоїсь деталі, що його він проводить через увесь твір і нарешті надає йому символічного змісту (у драмі, що розглядається,
Палац воєводи, що сяє вогнями – і темне ремісниче Поділля. З одного боку, справжня любов, чистота, правдолюбство, братерство, мужня готовність захищати все це у ремісників, що живуть в убогих хатинках, і розпуста, брехня, підступність – з іншого, “нагорі”. Світло і темрява, в прямому і переносному значенні цих слів. І чесні трудівники вступають у боротьбу за світло в обох його значеннях, бо саме зі світлом пов’язане все найкраще в житті людини, і все це треба здобува ти (добром або силою) і захищати.
Символом усього цього виступає у творі Кочерги наскрізний образ свічки.
Відома Київська традиція 1 вересня “женити свічку” виникла давно і проіснувала до 80-х – 90-х років ХІХ століття. У драмі “Свіччине весілля” образ свічки ще перегукується з образами дівчини з народу, а потім – головної героїні твору, Меланки. Свічкою називає автор і свого головного героя.
Свіччине і Меланчине весілля теж набуває символічного змісту: це втілення народного повстання. Гасло повстанців “За Свіччине весілля!” звучить як: “За торжество світла свободи!”
Прагнуть у боротьбі з поневолювачами засвітити свічку волі і справедливості різні люди. Це ремісники (Передерій, Чіп, Коляндра), такі різні за долями, віком, характерами, але єдині у своїй ненависті до гноблення і несправедливості. Всі вони – єдина родина, вони готові вмерти одне за одного і за перемогу правди. Серед них вирізняється особливо привабливий образ зброяра Івана Свічки, який прагне спочатку мирним шляхом здобути для ремісників документ про скасування заборони на світло, а потім стає на чолі повстання, бо розуміє:
Коли добром ніхто не дасть нам світла,
Його здобути треба – не молить,
Бо без броні нікчемні всі молитви.
Автор чітко виділяє дві головні характеристики цього героя: з одного боку Свічка – ніжний закоханий, але з другого (і головного) він – борець, для якого добробут народу дорожчий за життя.
Я не боюсь ні смерті, ні тортур.
І все ж тобі не загасити світла,
Що з тьми віків та через стільки бур
Проніс народ відважний і свобідний, –
Говорить він воєводі.
Дуже цікавий серед образів борців за світло і щастя епізодичний образ ватажка звенигородських козаків Кмітича, носія ідей козаччини.
І нарешті – поетичний образ Меланки, чарівної красуні, ніжної та гордої подруги Свічки. Зовні вона ніби не войовнича, вона прагне до кохання, домашнього затишку:
Тоді нам світло любе, як воно
Своє проміння ллє в затишній хаті…
Але коли треба, Меланка готова відстоювати свою гідність. “Вільна я!” – гордо каже вона брутальним залицяльникам. І в свою трагічну весільну ніч Меланка поводиться напрочуд мужньо, намагаючись врятувати коханого.
Усі ці образи – частина єдиного великого образу України, що бореться за свою волю і незалежність. Про це каже Кочерга ще в передмові: “Образ Меланки, дівчини, яка проносить тремтячий, але незгаслий вогник крізь бурю і терни своєї весільної ночі… є поетичним символом України”.
І берегли цей вогник і київські ремісники, а потім і запорожські козаки, і повстанці усіх часів, і всі захисники України, що жили на її теренах. Часом він пригасав, цей вогник, але його знову запалювали дбайливі руки. Горить він і горитиме, доки існують Україна й українці.
Хоч не мені – для вільного народу
Колись зоря займеться світова! –
Вірив Іван Свічка.
Так воно і сталося – горить світло в Україні, незалежній демократичній державі.