Найбільшим і найвизначнішим твором у ранній творчості Тараса Шевченка є історична поема “Гайдамаки”. Її історична основа – селянське повстання на Правобережній Україні 1768 року – Коліївщина, одне з найбільших повстань українського народу проти польсько-шляхетського гноблення. Головний герой твору – повсталий народ. “Гайдамаки” – поема полум’яного, грізного народного гніву, породженого соціальною і національною кривдою:
…Замучені руки
Розв’язались – і кров за кров,
І муки за муки!
Гайдамаки
Як смерть люта, не вважають
На літа, на вроду…
…Де пройдуть – земля горить,
Кров’ю підпливає.
Образ повсталого народу конкретизується в поемі в трьох героїчних постатях – Яреми Галайди, Максима Залізняка та Івана Гонти. Образ Яреми-наймита, а згодом повстанця-гайдамаки має реальну основу, хоч у його створенні велика роль належить творчій уяві.
Ярема постає як типовий образ повстанця-гайдамаки, учасника всенародної війни проти польсько-шляхетського
А Ярема – страшно глянуть –
По три, по чотири так і кладе.
У героїчному плані змальовано в поемі і ватажків повстання – Максима Залізняка та Івана Гонту. Залізняк – ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. Гайдамаки шанують та уславлюють його: “У нас один старшина – батько Максим”.
Він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом запалює повстанців на боротьбу. Це – щира душа, він живе інтересами народу, кровно з ним пов’язаний.
Змальовуючи боротьбу українського народу в минулому, Шевченко прагнув збудити почуття національної гідності у своїх співвітчизників. Народ повинен знати свою історію, тому великий український поет і наголошує на повчальних уроках Коліївщини:
Слухайте, щоб дітям потім розказати,
Щоб і діти знали, внукам розказали,
Як козаки шляхту тяжко покарали.