Наталя й Ксенія у романі “Тихий Дон”

Михайло Олександрович Шолохов, створюючи роман-епопею “Тихий Дон” у переломні роки революції й громадянської війни, велике місце приділяє жінці-козачці: її нелегкій праці в поле й будинку, її горю, її щедрому серцю. Незабутній образ матері Григорія – Іллівни. Все життя її пройшла в праці. Чимало побоїв прийняла вона від буйного й норовливого чоловіка, чимало тривог пізнала, чимало втрат перенесла вона за роки воєн: імперіалістичної й цивільної. Іллівна – скромна й працьовита жінка, вона має мудрий розум, мужнім і твердим характером,

більшим, люблячим серцем.

Вона зуміла приборкати й Пантелея Прокофьевича: непомітно, але твердо керує ім. Це під її Впливом чоловік не пустив у будинок брата Наталі, Митьку Коршунова, довідавшись, що той вирізав сім’ю Михайла Кошового. “Не хочу, щоб ти споганював мій будинок! І більше щоб нога твоя до мене не ступала. Нам, Мелеховим, кати не зрідни, так-те!” – рішуче заявив старий, керований суворим поглядом Іллівни

Саму гарячу любов харчувала Іллівна до свого молодшого сина Грише. Його до останньої мінути чекала вона з війни, втративши й чоловіка, і старшого сина, і обох невісток. Перед смертю, зібравши

останні сили, вийшла вона вночі з хати. “Світил повний місяць.

Зі степу набігав вітерець. Від прикладку соломи на голими, вибитими кам’яними ковзанками струм лягала густа тінь… Іллівна довго дивилася в сутінкову степову синь, а потім неголосно, начебто він стояв відразу біля її, покликала:

– Гришенька! Родненький мій! – Помовчала й уже іншим, низьким і глухим голосом сказала: – Кровинушка моя!”

Віддано любить Григорія й боязка Наталя. Її любов самовіддана, покірна, але незрозумілі Наталі важкі думи, що терзали Григорія. Теперішню родинну душу знаходить Григорій у Ксенії. Коли Наталя дорікає її за те, що та віднімає батька в дітей, Ксенія відповідає: “У тебе хоч діти є, а він у мене… один на всьому білому віті! Перший і останній. Знаєш що?

Давай про нього більше не гутарить. Живий буде він, оборонить його від смерті цариця небесна, повернеться – сам вибере…”

Ксенія пронесла любов до Григорія через все своє важке, зіпсоване життя. Проста, неписьменна козачка, вона мала складну, багату душу. Письменник часто передає почуття, що хвилюють Ксенію, через сприйняття нею навколишньої природи. От після важкої хвороби Ксенія вперше вийшла на ганок і довго стояла, сп’янена свіжістю весняного повітря. “Іншим, чудно оновленим і звабливим, став перед нею мир.

Блискучими очами вона схвильовано дивилася навколо, по-детски перебираючи складки плаття. Повита туманом далечінь, затоплені поталою водою яблуні в саду, мокра огорожа й дорога за нею із глибоко промитими торішніми коліями – усе здавалося їй небачено гарним, усе цвіло густими й ніжними фарбами, начебто осіянне сонцем”.

Життя без Григорія, без любові була для Ксенії нестерпна, тому на заклик улюбленого їхати з ним вона відповідає: “Гришенька, миленький, поповзу…” Яскрава, рвучка, самовіддана Ксенія залишається надовго в пам’яті читачів

Чимале достоїнство роману “Тихий Дон” надає сполучення епічного зображення великих історичних подій з дивною ліричністю оповідання, передачею найтонших інтимних переживань людей, розкриттям їх самих таємних почуттів і думок, і в більшій мері це ставиться І до опису жіночих образів простих росіян жінок

Чекає тебе багато докорів жорстоких, Днів трудових, вечорів самотніх: Будеш дитину хворого качати, Буйного чоловіка додому чекати, Плакати, працювати – так думати унило, Що тобі життя молода обіцяло, Чим подарувала, що дасть спереду… Бідна! краще вперед не дивися! Н. А. Некрасов. “Весілля”

Героїні М. Шолохова дуже різні, але їх поєднує повнота сприйняття життя

У мене зложилося враження, що в ті роки жіноча доля, як, втім, і в наш час, була нелегка. Якщо чоловік бив дружину, то це вважалося в порядку речей: раніше батько вчив розуму-розуму, а тепер, стало бути, чоловік. От наслідку такого відношення Пантелея Прокофьевича до своєї дружини:

“…у гніві доходив до безпам’ятства й, як видно, цим завчасно зостарив свою, колись гарну, а тепер суцільно обплутану павутиною зморшок, огрядну дружину”.

Але так було завжди й майже в кожній сім’ї. І люди сприймали це як неминуче й дане понад. Був будинок, була сім’я, була робота на землі, були діти, про які треба було піклуватися. І як ні важка була її частка, вона твердо знала своє призначення. І це допомагало їй вистояти

И трапилося страшне – почалася війна. І не просто війна, а війна братовбивча. Коли вчорашні сусіди стали ворогами, коли батько не розумів сина, а брат убивав

Брата. Важко було розібратися в происходящем навіть розумному Григорію. А що робити жінці?

Як їй жити?.. Чоловіки йдуть, а їхні дружини залишаються. Долі Ксенії й Наталі переплетені, залежні одна від іншої. Виходить так, що якщо щасливо одна, те нещасна інша.

М. Шолохов зобразив як би любовний трикутник, що існував за всіх часів. Наталя любила свого чоловіка всією душею: “…жила, зрощуючи несвідому надію на повернення чоловіка, опираючись на неї надламаним духом. Вона нічого не писала Григорію, але не було в сім’ї людини, хто б з такою тугою й болем очікував від нього листа”.

Ця ніжна й тендітна жінка прийняла на себе всю міру страждання, відпущеного життям. Вона бажала зробити все для збереження сім’ї. І, лише відчувши марність цього, зважується на самогубство. Може бути, це егоїзм, викликаний ревнощами, спонукав неї на цей учинок. Як би те не було, але Наталя змінилася. Чи був такий переворот у житті Ксенії?

Мені здається, що був. Можливо, він наступив після смерті Тани. Втративши дочку, вона “не відала нічого”, не думала ні про що…

Жахливо. Мати жива, а діти її перебувають у землі. Ні продовжувачів життя твоєї, вона як би перервана.,. І в цей найтяжкий момент свого життя Ксенія виявилася зовсім одна. І комусь було допомогти їй… Комусь? Але адже найшовся один “сострадалец”, близькість із яким привела до розриву Ксенії із Григорієм.

Доля до Наталі в цьому плані була більше милосердна. Ця героїня, до мого замилування, мала воістину материнські почуття, які об’єднали її з Іллівною, але трохи віддалили від Дар’ї, єдина дитина якої вмер

Про те, що трапилося, з дитиною Дар’ї сказано було мигцем: “…а дите в Дар’ї померло…”

И все. Ніяких зайвих почуттів, емоцій… Цим М. Шолохов зайвий раз підкреслює, що Дар’я жила лише для себе. Навіть кончина чоловіка ненадовго неї засмутила, вона швидко оправилася.

Очевидно, Дар’я не випробовувала глибоких почуттів до Петра, вона просто звикла кнему.

Мені жаль неї. Дар’я далека сім’ї Мелехових. Вона дорого заплатила за своє легкодумство.

Бідна! Боячись очікування неминучого, гублячись від самітності, зважилася Дар’я на самогубство. І перш ніж злитися з водами Дону, вона крикнула не кому-небудь, а саме жінкам, тому що тільки вони могли зрозуміти неї: “Прощайте, бабоньки!”

Незадовго до цього пішла з життя й Наталя. Після їхньої смерті Ксенія зблизилася з матір’ю Григорія. І це природно. Дуже жаль, що почуття, що з’єднали цих двох жінок, виникли так пізно, буквально за крок до смерті, що чекала кожну з них.

Произойди це раніше, бути може, вони б вплинули на Григорія, зуміли б зробити разом те, що не під силу було зробити кожної вотдельности.

Ксенія й Наталя вмерли, покаравши тим самим вершину трикутника, залишивши Григорія на роздоріжжі доріг. Може бути, М. Шолохов з гіркотою повідав про долі жінок. Але спробуйте зобразити краще – не вийде! Дійсність тільки тоді реальна, якщо вона правдива, а інакше це не дійсність, а лише пародія на неї


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Наталя й Ксенія у романі “Тихий Дон”