Филоктет син Пеанта, царя декількох фессалийских міст (у Магнесии), що одержав ніколи лук Геракла зі смертоносними стрілами за те, що один зважився запалити його похоронне багаття й спас від жорстокого болю. Трагедії про Филоктете створили (крім Софокла) і Эсхил, і Еврипид (обидві хронологічно передували Софокловой), але останні добутки не збереглися. Відповідно до свідчень, розходження між цими драмами цілком уписується в рамки стилістики великих трагічних поетів: суворий, простий сюжет в Эсхила й психологічно насичений, зі значними відступами
Филоктет на шляху під Трою під час жертвоприносини (у Софокла – на Хрисе, біля Лемноса, по інших версіях – на о. Тенедос), був кинутий Одиссеем за наказом Атридов, оскільки його голосні лементи й сморід від рани були нестерпні для навколишніх і заважали жертвоприносинам. Десять років він провів на Лемносе, самотній, всіма покинутий, харчуючись птахами, за яких йому доводилося повзти, переборюючи незліченні борошна; однак пророцтво полоненого троянського провісника Гелена говорило, що Илион не може бути взятий без Ф. і його лука. Одиссей (ненависний Ф.) і син
Неоптолем (чий образ грає в трагедії не меншу роль, чим образ самого Филоктета винятковий для Софокла випадок), навчений Одиссеем, видає себе за жертву Атридов. Ф. розпитує Неоптолема про долю героїв, що прийшли під Трою, той повідомляє йому про загибель кращих – Ахілла, Патрокла, Аякса, про те, що Одиссей, Атриди, Терсит благополучно здраствують. Ці звістки потрясають шляхетного Ф.: “Як до цього ставитися, як упокоритися із цим, коли, шанувальник божественного, я виявляю, що боги злі!”
Неоптолем удавано погоджується доставити Филоктета на батьківщину й під час жорстокого припадку болю заволодіває луком Ф.; той проклинає обманувшего його довіру гостюючи, але розуміє, що не власне підступництво подвигло його на цей нечуваний учинок, і, бачачи щиросердечну боротьбу Неоптолема, допомагає його шляхетній природі здолати. Неоптолем, до жаху Одиссея, повертає лук Ф., а потім умовляє Ф. добровільно відправитися під Трою, обіцяючи зцілення й велику славу. Але той упорствует у своїй ненависті до Атридам. Не будучи здатний знайти психологічно достовірний вихід з положення, Софокл (це також єдиний випадок серед збережених трагедій) змушений удатися до deus ex machina: Геракл, заступник Ф., є до нього й наказує підкоритися
Сохранивший гордий і непохитний дух у несчастиях, Филоктет безумовно, не менш яскрава фігура в Софокловом театрі, чим Антигонів і Электра. Проте вплив цього образа в пізнішій літературі непорівнянно із впливом інших героїв Софокла (крім, мабуть, Деянири), хоча воно також існує: наприклад, Фенелон скористався ним для одного з епізодів свого знаменитого “Телемаху”, а Ж. Ф. Лагарп уважав цю трагедію самої доконаної у всьому античному театрі. А. В. Шлегель відзначав як одну з найбільш значимих рис Ф. відношення до природи: “він не отчаивается через її настільки жахаючого, зверненого до нього лику й, незважаючи на його, почуває в ній груди люблячої матері-годувальниці” (особливо у зворушливій сцені прощання Ф. з Лемносом, землею, що він повинен був би зненавидіти). Цікаво також, що Ф. (поряд з Эдипам) найбільшою мірою залучав такого чудового цінителя, як В. А. Жуковський
(1 votes, average: 5.00 out of 5)