Ардальон Борисич Передонів парубок з “рум’яним, звичайно байдужою особою” і “маленькими заплилими очами”, існує в романі як персонаж, складений з літературних ремінісценцій. Колега чеховського Беликова, гімназичний учитель П. входить у сюжет з дилемою гоголівського Подхшесина: женитися або не женитися?
З одруженням для нього зв’язана можливість одержання “дохідного місця” і взагалі матеріальний інтерес (мотив багатьох персонажів Островського – Глумів, Бальзамінів). Серед претенденток на руку й серце П. – три
Отут виявляється ще один літературний прототип П. – пушкінський Германн. Зв’язок з останнім зберігається до кінця роману, коли П., переслідуваний фантомом, Недотикомкой, попадає в божевільний будинок. Подібно
Великі збори типів і образів, що вмістилося в П., не позбавляє цього героя цілісності. Передонів парадоксальний приклад літературного персонажа, відверто компілятивного й надзвичайно органічного. Цілісність цьому героєві надає “одна, але полум’яна пристрасть” – виказування. Він і сам донощик, і жертва доносу – так, у всякому разі, себе сприймає. Йому здається, що ще зі студентського років він складається під таємним наглядом поліції. “У кожному місті, – уважає П., – є таємний жандармський унтер-офіцер.
Він у цивільному, іноді служить, або торгує, або там ще що робить, а вночі, коли всі сплять, надягне блакитний мундир і шасть до жандармського офіцера”. Страх доносу, випробовуваний П., безпричинне, його власне виказування безпідставно, а разом вони доставляють героєві Сологуба “нез’ясоване наслажденье”, подібно тому, що відчуває пушкінський Вальсингам, подумки вдивляючись у безодню похмуру. У російській літературі XIX в. “похмура безодня”, “темне царство” звичайно існують у краю життя або на окремих обмежених територіях.
У романі “російського Бодлера”, як іменували Сологуба, цей стан всього життя, що виявляє собою “упредметнене марення”, населеної передоновими, від яких поширюється суцільна “передоновщина”.
Герой роману продовжив життя за границями оповідання. Після першої публікації (1905) при черговому перевиданні (з 1907 по 1913 таких було сім) автор інформував читачів про подальшу долю П. Письменник повідомляв, що умоповреждение П. виявилося тимчасовим і той незабаром вийде з лікарні. Потім до автора доходили слухи, що його герой надійшов на службу в поліцію. І нарешті, П. знову з’являється в іншому романі Сологуба – в “Творить легенде, що,”, – з’являється цілком оправився й навіть дослужив до чина віце-губернатора
(1 votes, average: 5.00 out of 5)