Федір Васильович Протасов з’являється перед читачем і глядачем в 2-й картині, у кімнаті “у циганів”, де із захватом утушает спів Маші. “Це степ, це десятий I6K, це не воля, а воля” – його перша реп-шка. Чисте серце й загострене чуття до юякой неправди, совісність – головні риси Протасова залишає дружину з дитиною, тому що в газни їх не було “ізюминки”, “гри”, тобто теперішньої любові. Не може служити, тому що му “соромно”. Чиста, поетична прихильність до циганки Маші теж не може принести 331 щастя: він одружений, а на
Махаючи, згадавши роман Чернишевського “Що робити?”, учить Протасова симулювати самогубство. Але обман відкривається, і П. нічого не залишається, як справді вбити себе
Симпатії автора – на стороні П., чарівної, доброї, щиросердечної людини. Йому доручає Толстой висловити в особу судовому слідчому всю правду про нелюдськість втручання в складне особисте життя людей, яких той “мізинця не коштує”. Відповідаючи приятелеві Петушкову на його слова про “дивне життя”, П. говорить про себе спокійно й стримано: “Ні, найпростіша. Усім адже нам у нашому колі, у
Це мені було огидно, може бути, не вмів, але, головне, було огидно. Другий – руйнувати цю капость; для цього треба бути героєм, а я не герой. Або третє: забутися – пити, гуляти, співати.
Це саме я й робив. І от допелся”. Передсмертні слова П., вимовні крізь сльози: “Як добре… Як добре…” Він радується, що, принеся себе в жертву, звільнив інших
Толстой виправдує Протасов незважаючи на його “безпутності”, і оплакує його загибель. Це виправдання начебто несумісне з основними постулатами толстовського навчання, і не випадково в 1911 р., після опублікування драми, деякі критики говорили, що п’єсу не можна ставити на сцені, тому що вона “антитолстовська”, суперечить головним переконанням “учителя життя” і, може бути, навіть не належить йому. Збережені рукописи свідчать, що кожне слово належить Толстому, хоча робота над п’єсою не була доведена до кінця. Зокрема, тому, що знайомий з Толстим син Н. С. Гимера попросив не друкувати п’єсу: це могло викликати зацікавленість до що заглохнули було й забутій судовій справі його батьків (процес благополучно завершилася, завдяки втручанню А. Ф. Коні, в 1897 р.; усе залишилися живі й навіть не піддані ні тюремному покаранню, ні посиланню). У вересні 1900 р. Толстой записав у щоденнику трохи інший кінець: “Умираючи, Федя говорить: а може бути, я помилився.
Ну так що зроблено, те зроблено. Несіть”.
Прем’єра “Живого трупа” відбулася 23 вересня 1911 р. у Художньому театрі. П. чудово грав И. М. Москвин. За словами критика, “нервовий, трепетний, весь якийсь незахищений, він ніс у собі гостру чуйність Протасова до всякої неправди й нечистоти, його щемливу совісність”. В 1915 р. з величезним успіхом виконав П. німецький артист Олександр Моисеи в берлінській трупі режисера М. Рейнгардта.
Видатними виконавцями П. стали И. Н. Берсенєв (1942), Н. К. Симонов (1950), А. В. Баталов (1969).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)