Філософські погляди у романі М. Г. Чернишевського “Що робити?”

Реалістичний роман, у якому Чернишевський в образній формі виразив свій соціальний ідеал, був свідомо орієнтований на традицію світової утопічної літератури і з’явився новаторським переосмисленням і розвитком жанру утопії. Роман містить найбільш повний і всебічний виклад соціальних ідеалів Чернишевського. Говорячи про утопізм “Що робити?”, ми маємо на увазі не абстрагованість ідеалу і навіть не те, що Чернишевський не бачив ролі пролетаріату і був ідеологом селянської революції, а художню форму, у якій автор викладає і пропагує

систему поглядів. Утопічний добуток, будучи вираженням ідеї, дає реальне втілення цієї ідеї в образах, тобто стає першим її здійсненням, як би уявним експериментом. Чернишевський – найбільший економіст, філософ і політик Росії 60-х років – залишився філософом і у своєму белетристичному романі.

Роман доводив розумність ідеї соціалізму, її відповідність потребам і устремлінням людства, затверджував її здійсненність. Але головне – що соціалізм став на сторінках роману як історично вже виниклий і неминуче наростаючий процес перебудови суспільства.

Із всієї утопічної європейської традиції роман Чернишевського

виділяє той факт, що автор малює не тільки картину сучасного “соціалізму”, але і шляхи наближення до майбутньої соціальної гармонії. Шляхами, якими, на думку Чернишевського, людство рухається до соціалізму, є шляхи соціалізації ідеології людей і шлях політичної боротьби за перебудову суспільства. Обидва шляхи у романі второвані. Автор показує, як активно і діяльно йдуть “нові люди” обома шляхами. Чернишевський стояв на позиціях соціально-історичного пояснення діяльності людей. “Якщо всі люди істотно однакові, то звідки ж виникає різниця в їхніх вчинках?

Для нас тепер ясно, що все залежить від суспільних звичок і від обставин”, – писав Чернишевський. Поширення соціалістичних ідей у Росії він зв’язує зі зміною історичних умов. Чернишевський затверджував, що, коли дозріють історичні умови, народ швидко почне розумніти. І головною передумовою він вважав зміну соціального складу інтелігенції, тобто озброєння знаннями людей, кровно пов’язаних з народом.

Герої роману “Що робити?” – дійсно різночинці, люди розумової праці. Все своє життя Чернишевський був просвітителем. Однак у силу цензурних умов йому доводилося багато про що писати езоповою мовою, втім зрозумілою читачам того часу. Лопухов – активний пропагандист нових ідей серед молоді, суспільний діяч.

Студенти називають його “одною із кращих голів у Петербурзі”. Сам він вважає роботу у заводській конторі дуже важливою. “Розмова (зі студентами) має практичну, корисну мету – сприяння розвитку розумового життя, шляхетності і енергії в моїх молодих друзях”. Природно, що така людина на заводі не могла обмежитися простою просвітительською діяльністю (навчанням грамоті). Чернишевський натякає на революційну роботу Лопухова серед робітників: “І мало що таке робить Лопухов на заводі, крім навчання грамоті”. Що значило для тодішніх читачів згадування про недільні робочі школи?

Ще свіжа була пам’ять про 10 червня 1862 року, коли указом уряду були закриті недільні школи. Та й було чого побоюватися! Революційні демократи 60-х років проводили посилену пропаганду революційних ідей на заводах. Зручніше за все робити це було у недільних школах, які відвідували дорослі люди. Уряд прагнув направити роботу у цих школах у релігійне русло.

У них пропонувалося вивчати Закон Божий, читання, писання, початки арифметики – і ніяких суспільних наук. При кожній школі був священик, що контролював добромисність. До речі, таким священиком у “ліцеї всіляких знань” Віри Павлівни повинен був бути священик Мєрцалов, що, однак, готувався читати заборонену російську і всесвітню історію. Саму активну пропаганду у робітничому середовищі вели прогресивні студенти Петербурзької медико-хірургічної академії (Хохряков, Бемеволемський). Вони читали прокламації, пояснюючи робітникам слова “ліберал”, “революція”, “деспотизм”, “криза”.

Лопухов “підібрав надійних викладачів” для цієї мети і пояснив їм, “як вчити грамоті”.

Просвітительська діяльність “нових людей” припускала наближення майбутнього, а у творчості Чернишевського вона визначила перехід до нового персонажа – робітника, до теми наукового соціалізму. Мабуть, самою знаменитою і самою явною філософською теорією у романі є теорія розумного егоїзму. Що ж таке розумний егоїзм? У романі часто говориться про егоїзм як про внутрішній побудник вчинків людини. Найбільш примітивний егоїзм Мар’ї Олексіївни, що не робить нікому зла без грошових розрахунків.

Набагато більш лиховісний егоїзм забезпечених людей. Турботи про надмірності, прагнення до ледарства – от грунт, на якому зростає їхній егоїзм (фантастичний грунт). Приклад – Жан Соловйов, що грає любов до Каті Полозової через її спадщину. Егоїзм “нових людей” теж будується на розрахунку і вигоді окремої людини. “Кожний думає найбільше про себе”, – говорить Вірі Павлівні Лопухов. Але це принципово новий моральний кодекс.

Суть його в тім, що егоїзм “нових людей” підпорядкований природному прагненню на щастя і добро. Особиста вигода людини повинна відповідати загальнолюдському інтересу, що Чернишевський ототожнював з інтересом трудового народу. Самотнього щастя ні, щастя однієї людини залежить від блага-стану суспільства. “Розумні егоїсти” у романі свою вигоду, свої погляди про щастя не відокремлюють від щастя інших людей. Лопухов звільняє Вірочку від примусового шлюбу, а коли переконується, що вона кохає Кірсанова, – “сходить зі сцени”.

Кірсанов допомагає Каті Полозової, Віра організує майстерню, Рахметов допомагає вирішити драматичну ситуацію. Райдужним проявом морального кодексу є активна участь у поліпшенні і перетворенні суспільства. Отже, “розумний егоїзм” героїв роману не має нічого загального із себелюбністю, своєкорисливістю, індивідуалізмом. Чому ж тоді “егоїзм”? Справа в тому, що Чернишевський, спростовуючи мораль старого суспільства, заперечував божественне походження моральних законів, тому що вони використовувались в інтересах панівних класів.

Він же будував свою систему, опираючись на філософський матеріалізм, а саме на антропологізм. У центрі – не Бог, а людина.

Висуваючи на перший план розрахунок, права людини, Чернишевський тим самим відмовлявся від релігії в ім’я щастя людини. Діяти згідно з теорією розумного егоїзму – значить обрати етично бездоганну лінію поведінки, щоб під впливом особистої зацікавленості не порушити справедливості суспільства, не ущемити чужих прав. Із цією метою герої Чернишевського займаються самоаналізом, об’єктивно оцінюючи почуття і розум. Отже, як ми бачимо, роман Чернишевського “Що робити?” необхідно розглядати в першу чергу не як художній твір, а як філософський трактат.

Форма ж роману дозволяла авторові продемонструвати або навіть “здійснити” свої ідеї на практиці.