Еволюція Творчості Пушкіна співвідносилася з літературним процесом в
Росії першої третини XIX в. досить складно. Взаємини Пушкіна з
Літературним рухом його часу будувалися якісно неоднорідно по
Десятиліттям: в 1810-е рр., – коли він входив у літературу, учився
Літературній майстерності й був, так сказати, одним з багатьох; в 1820-е рр.,
– коли він був визнаний першим російським поетом, і в 1830-е рр., – коли
Критика того часу заявила про падіння впливу Пушкіна на сучасну
Літературу. Історико-літературна якість ранньої
Пушкіна треба
Визначати по “школі легкої поезії”, до якої він у той час належав і
Яка була по-своєму прекрасною школою для молодого поета, що знаходив в
Їй не тільки гармонійну точність стилю, але й оптимістичну ясність
Просвітительського погляду на життя.
Такий настрій не виключало й більше
Принципового вільнодумства й високих тим, – тому в ранній творчості
Пушкіна відчувається й струмінь високого класицизму (“Спогаду в Царському
Селі”, “Олександрові”, “Лицинию”), і сатирична, насамперед літературно-
Пародійна, спрямованість. У середині 1810-х рр.
Вторгаються елегійні мотиви. Але характерно, що, збагачена цими
Мотивами, поезія Пушкіна залишається вірної своїм початкам. Цікаво, що
Південні поеми Пушкіна критичної відсічі майже не викликали: вони не зазіхали
На классицистические жанри, належачи вже до інший – романтичної –
Жанровій системі. Але основні суперечки із проблем романтизму в росіянці
Критиці розгорнулися саме у зв’язку з південними поемами – і із цього часу під
Прямим пушкінським впливом у російській літературі надовго затверджується в
Якості провідний жанр романтичної поеми. Для оцінки літературної
Ситуації першої половини 1820-х рр. принципове значення мало питання про
Творчих взаєминах Пушкіна й літераторів-декабристів.
Романтичний період творчості Пушкіна – з його піком, віршами
“Волі сівач пустельний” і “Демон”, – був надзвичайно стрімким
(1821- 1823 р.) і, по суті, з’явився наслідком кризи просвітительських
Ідеалів поета, що переконався на прикладі подавлених національно-
Визвольних рухів 1820-х рр. у недосяжності негайного
Втілення в життя завітів Розуму й зневіреного в сучасному йому
“освіченому” поколінні, егоїстично роз’єднаному й отруєному скепсисом.
Апогей прижиттєвої слави Пушкіна падає на перші роки після повернення
Поета з посилання. У другій половині 1820-х рр. виходить дев’ятнадцять
Пушкінських видань із тридцяти чотирьох, взагалі опублікованих при його
Життя. Багато пушкінських добутків з’явилися в цей час другим виданням
(а поема “Бахчисарайський фонтан” навіть третім). У своїй творчості Пушкін
Ішов стрімко вперед, а в літературній свідомості того часу він
Залишався романтиком, і в пору остаточного зміцнення романтичних
Тенденцій російської літератури, пов’язаних з духовною кризою, що
Переживало російське суспільство последекабристской епохи, у Пушкіні бачать
Безумовного лідера літературного руху.
В “Літературних мріяннях”
(1834) Бєлінський, виражаючи загальну думку, писав: “Пушкіна царював десять
Років: ..Борис Годунов” був останнім великим його подвигом; у третій частині
Повного зібрання його віршів завмерли звуки його гармонійної ліри.
У літературознавстві не раз була почата спроба заперечити різке
Протиставлення Бєлінським пушкінського й гоголівського періодів росіянці
Літератури. Але факт залишається фактом: в 1830-е рр. Пушкін перестав бути
Володарем дум. Точніше – живе значення в ту пору було визнано лише за
Романтичними добутками поета, насамперед за його поемами (в
Тлумаченні Бєлінського й інших критиків середини XIX в. поемами вважалися й
” Борис Годунов “, і “Євгеній Онєгін”) Після 1825 р. російська література
Вступила в епоху розквіту романтизму, причому романтизму нової якості,
Так званого філософського, заснованого па эстетических системах
Шеллинга, Фихте, Гегеля. Пушкінська творчість не уникла цього загального
Руху: не можна нс помітити з кінця 1820-х рр. до другий Болдинской осіни
(1833) ускладнення реалістичної системи Пушкіна романтичними мотивами
(1 votes, average: 5.00 out of 5)