ЕТНОГРАФ
Цю історію я почув у Техасі, але сталася вона в іншому штаті. В ній лише один герой, якщо не брати до уваги, що в кожній історії тисячі героїв, видимих і невидимих, живих і мертвих. Його звали, здається, Фред Мардок.
Довготеле сий, як то американці, ні білявий, ні чорнявий, мовчазний, з профілем, наче витесаним сокирою. Нічого в ньому виняткового, навіть позірного, що властиве молодим людям. Поштивий від природи, він ревно вірив книгам і тим, хто їх
‘Федералісти та унітарії-два політичні угруповання в Аргентіні 20-х років XIX століття.
Пише.
Коли ж повернеться, він відредагує дисертацію, а факультетське начальство віддасть її до друку. Мардок охоче погодився. Один із його
Мусив добитися, аби червоношкірі вважали його своїм. І він зважився на тривалу авантюру. Понад два роки жив у чистому полі, серед мурів з невипаленої цегли та просто неба. Прокидався вдосвіта, засинав, коли сутеніло, навіть сни вже снилися мовою, яка не була йому рідною. Ходив у дивному одязі, забув друзів і місто, піднебіння його звикло до прянощів, а думки набули спрямування, які його логіка відкидала. Перші місяці потай робив нотатки, які згодом порвав: чи то щоб не викликати підозру, чи то вже не потребував їх.
Після певних вправ, що мали вдосконалити його морально та фізично, священик звелів й-ому згадувати ті свої сни й удосвіта звіряти їх. Він пересвідчився, що ночами, коли місяць уповні, йому сняться бізони. Сни повторювалися, він переповідав їх своєму наставнику, і той нарешті відкрив йому таємне вчення.
А одного ранку, не попрощавшись ні з ким, Мардок зник.
У місті його охопила туга за тими первісними вечорами в полі, де колись тужив за містом. Прийшов до професора і сказав, що знає таємницю, але вирішив не розголошувати її.
– Ви зв’язали себе словом?
– Ні, не тому,- заперечив Мардок. – У тих краях я пізнав таке, чого не можу розкрити.
– Годі висловити те по-англійському? – припустив співрозмовник.
– Не в тім річ. Тепер, володіючи таємницею, я б знайшов сто різноманітних і несподіваних способів, аби викласти її. Не знаю, як це вам пояснити, але таємниця надто цінна, а наука, наша наука, видається мені тепер чистісінькою нісенітницею.
Він помовчав, а тоді додав:
– Та й таємниця не варта тих доріг, які привели мене до неї. їх треба сходити ногами.
Професор холодно виголосив:
– Я повідомлю про ваше рішення вчену раду. Ви збираєтеся жити серед індіанців?
Мардок відповів:
– Ні. Я, певно, не повернуся туди. Те, чого я навчився в них, знадобиться будь-де і за будь-яких обставин.
Такою була та розмова.
Фред одружився, тоді розлучився і зараз працює бібліотекарем в Йєльсько му університеті.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)