Після агонії, вже самотній, зовсім самотній, розтерзаний і забутий, він поринув у сон. Прокинувшись серед знайомих речей у знайомому місці, вирішив, що не слід надто перейматися минулою ніччю; натхнений цим рішенням, неквапливо одягнувся. У конторі так-сяк взявся до своїх обов’язків, доланий неприємним відчуттям, ніби робить те, що вже колись робив, – таке враження викликає перевтома. Йому здалося, буцімто колеги уникають дивитися на нього;
Либонь, уже знають, що він помер. Вночі почалися кошмари; страх перед ними витіснив усі спогади.
Його мозок з нестямною впертістю чіплявся за ці мінливі образи.
Дивно, але він ніколи не усвідомлював істини, здогад сяйнув йому зненацька. Збагнув, що годі пригадати форми, звуки й барви снів; форм, барв та звуків не існувало, і то були не сни. То була його дійсність, потойбіч безгоміння, бачення і пам’яті.
Це засмутило його дужче, ніж те, що від хвилини смерті він опирався вирові безглуздих
У нього виникло відчуття, що слід позбутися всього цього: віднині він належав новому світові, вільному від минулого, теперішнього й майбутнього. Цей світ поступово оточив його. Багато разів він знемагав у агонії, переходив межу розпачу й самоти. Ті мандри були нестерпні, бо відтворювали його колишні відчуття, спогади й надії. Жах проник в його новизну та пишноту.
Він заслужив благодать і після смерті весь час перебував на небесах.
1 Його кінець і початок (англ.)