Бути або не бути українському народу? Бути! – відповіла на це питання поема. Є така легенда: коли боги ділили між людьми таланти, те одна людина вибрала собі сміх… І тільки потім боги отямилися, побачивши, що людина, обдарована сміхом, може бути сильніше богів. Можна впевнено затверджувати, що й цією людиною був Іван Котляревский.
Котляревский, за словами Д. Обрадовича, своєї “Энеидой” показав, що наші нації не тільки співає плачу, а й сміється співати. Авторові вдалося підтвердити народну мудрість: якщо ти вірний син народу, то бережи
Сама характерна риса поеми – народності. Дивуєшся й захоплюєшся картинами народного життя, які наскрізь пронизують добуток. І який же талант треба мати, яку проникливу спостережливість, як треба було близько стояти до народу, що любов плекати до рідної мови, щоб так чудово, майстерно й реалістично зображувати ці картини!
У поемі соковито змальовано богатими, різноманітними фарбами народні гуляння, свята, ігри й танці, звичаї й повір’я, народний одяг і домашня обстановка; називаються десятки народних страв; троянци носять численні українські імена; українські назви
Котляревский Вражає кулинарно-гастрономичной поінформованістю: яку тільки їжу не вживали троянци – галушки, лемишку, кулиш, запивали брагою й горі травою. І все це – прості селянські страви. А який багатий вибір одягу в героїв добутку! Венера одягнена чудово. Юнона “сховала під кибалку мичку”, “взяла шнурівку й спідницю”. На Дидоне “караблик бархатовий”, “спідниця й корсетка шовкова”.
У поемі згадується багато ігор, як наприклад: у свинки, у панаса, у журавля. Подає автор і відомості про українські народні інструменти й танці: Бандура горлиці бриньчала, сопілка… Навкруги дівчини танцювали. Троянци знають багато пісень. І яких же пісень!
Про Сагайдачного співали, Мабуть, співали й про Січ! Не випало з поля зору письменника й образотворче мистецтво. Для прикраси царських палат Латинь привезли картини: “Портрети всіх богатирів…”.
Це цілий каталог картин, які були поширені тоді й у поміщицьких будинках і в селянських будинках. Захоплюють читача народні легенди: казкові образи – кобиляча глава, чоботи-скороходи, килим-літак. А один із самих колоритних казкових образів довбня-яга, – чудовий добуток народної фантазії
А ще: Котигорох, Іван-царевич, Кощій із прескверною ягою И дурень зі ступою нової
Як глибоко треба було знати И. П. Котляревському життя, історію й культуру народу, щоб з такою колоритністю й точністю все це описати. Особливо яскраво виявляється народності поеми в описах потойбічного миру – пекла й раю, у яких ми довідаємося життя й побут народу на цій “грішній” землі, довідаємося взаємини між людьми, їхньої звички, натури
Ці картинки – теперішня енциклопедія для етнографа з описами вечірниці, ворожіння й шепотіння, народного лікування. Подавши картину вечірниці, письменник із глибоким знанням народних рядів описує далі ворожіння, пророкування долі Енеєві. Як один з елементів народностей поеми слід зазначити наявність у ній народних імен, носіями яких були козаки-українці. От кого, наприклад зустрів Еней у підземному царстві:
Педька, Терешка, Шелифона, Панька, Єфрема й Харка…
Картини життя й побуту змальовані И. П. Котляревським на основах глибоких
Знань вірувань і подань із народних джерел:
Піду я до людей старих, И попрошу їх розповісти, Що чули від дідів своїх
“Энеида” – добуток великої сили й краси, добуток, що має важливе пізнавальне значення, добуток, де відбивається все життя народу: його дія, його поняття, його Думи, бажання, надії, радості й суми. О. Билецкий сказав: “Всією своєю поемою Котляревский продемонстрував незвичайну силу й волю народу до життя”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)