“Энеида” Івана Котляревского “гриміла” на всю Україну, слухи про неї дійшли у свій час і до Росії. Вона начебто зосереджувала в собі теперішній український колорит з усіма улюбленими народними звичаями, іграми, танцями, стравами, одягом, зосереджувала, заповнювала й усе поєднувала. “Энеида” стала теперішньою енциклопедією, енциклопедією українознавства. Еней і його друзья-троянци… Не це чи українські козаки-запорожці з їхньою завзятістю, хоробрістю, веселими звичаями, що воинствует настроєм?
Коли читаєш “Энеиду”,
И. Котляревский відступив від Вергилиева добутку й показав українців у типових обставинах їхнього життя. Над козаками є старшини, і старшинами в “Энеиде” виступають… боги, які мають всі старшинські звички, так само одягаються. Навіть Венера, мати Енея, одягається по^-святковому, “перетворюючись” відразу в дружину козацького старшини. Бачимо й типовий портрет української дівчини тих часів. Приходила ця дівчина у звичайному українському одязі: “у червоній спідничці баєвій, у запасці гарної фланелевої, у намисто…”.
Та
У Дидони столи для гостей були накриті богаче: тут бачимо свинячу голову до хрону, локшину, індика з підливою, кулеш і кашу. А які там напої! Тут пили: сливянку, мед, пиво, брагу, квас, “горілку просту й калганку”. Еней з Дидоной “пили з радощів сивуху і їли насінну макуху”. А народні ігри, яких стільки, що й не перерахувати!
А казкові образи – кобилья голова, чоботи-скороходи, килим-літак, скатертина-самобранка! Довбня-Яга – чудовий добуток народної фантазії – не просто згадується, а і є активною діючою особою поеми. Тільки називають її інакше – Сивилла, що супроводжувала Енея в пекло й розповідала йому про підземне царство. Що ж може бути в підземному царстві? Виявляється, вечірниця.
Тут люди співають, танцюють, жартують, зізнаються в любові так ще й ворожать. Хіба таке могло бути в пеклі у Вергилиевой “Энеиде”? Звичайно, немає.
Це типове українське село, що зібралося на вечірницю, щоб добре провести час. Між пеклом і раєм Еней зустріло своїх друзів, які загинули під час шторму. І хто там був? І Терешко, і Панько, і Єфрем, і Стецько, і Панас. Це ж українські імена, про які в Римі ніколи ніхто не чув. А українські назви міст і сіл, які зустрічаються на всіх зупинках Енея.
Це й Ивашки, і Мильци, і Пушкаревка, і Будища, і Горбаневка. Хіба це не ще одне підтвердження українського грунту поеми? Не випало з поля зору письменника й образотворче мистецтво. Для обрамлення царських палат були привезені картини всіх богатирів. А які пісні співають троянци!
Тут і про Сагайдачного, і про Січ, і про Полтаву, і про матір, що проводжала сина в похід, і про голодний рік. Ці пісні в часи И. Котляревского були знайомі, напевно, всім українцям, адже це – Історія, не завжди радісна, але все-таки таки історія. Це – життя, українське життя.
Читаючи “Энеиду”, дивуєшся, як на основі поеми Вергілія можна було написати таке ні на що не схожий добуток, де з особливою повнотою й майстерністю передані звичаї, побут – взагалі життя українського народу. Я думаю, що ця поема буде жити ще багато сторіч, розповідаючи усьому світу про знаменитих українців-запорожців, про знаменитий український народ