Елізабет Баррет Браунінг Поезії Перекладач: Михайло Орест Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади – К.: Основи, 1995 Твоє покликання – осяяні палати,
Поете грації і после висоти! Танцівники свій крок сповільнять, щоб могти Твої уста, плідні піснями, споглядати. Чи не забідний мій замок, щоб привітати Рук доторки твоїх?
I як допустиш ти, Щоб музика твоя в яскрінні повноти Пливла на мій поріг і слала аромати?
Поглянь! Вікно вгорі розбите; на старім Горищі кажани і діти сплять совині.
Лиш мій цвіркун твоїй вторує
Луни не викликай. Є голос в домі цім. Тобі – пісні, йому – ридання в самотині. Про Теокрітові я думала пісні,
Про ним оспівані жадані, любі роки, Що кожен з них – як друг, і кожен світлоокий, Для смертних всіх несе дари в руці святні. I я побачила крізь сльози самітнi Прожитих мною днів нерадісні потоки,
Мого життя сумні, меланхолійні роки; Всі кинули вони по черзі тінь мені На душу. I нараз за спиною відчула
Містичну постать я. Назад вона рвонула Моє волосся. Весь мій подих охолов.
I владний голос – він спитав: “Чия це сила? Вгадай, хто держить?” –
Якщо судилося тобі мене любити, Задля любові лиш хай буде так. Не мов: “Люблю за посмішку її, за чар розмов, Що він свіжить мене, за погляд і привіти, За мислі хід її, що здатен полонити
Своєю схожістю з моїм щораз і знов”; Це – речі нетривкі; поставши з них, любов Не вистоїть твоя і може спопеліти При зміні їх. I теж ти не люби мене,
Що плач мій жалістю своєю ти спокоїв: Забуде плакати істота, що загоїв Ти біль її – тоді твоя любов мине. Люби саму любов без спаду і віднови,
Щоб ти любив мене і в вічності любови.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)