Образ України в поезії В. Симоненка

Я… з твоїм ім’ям вмираю

І в твоєму імені живу!

В. Симоненко. “Україні”

У шістдесяті роки XX століття в українську літературу приходить плеяда талановитих українських поетів – І. Драч, Л. Костенко, Д. Павличко, Б. Олійник, В. Стус, В. Симоненко. Вони прагнули наблизити людей до ідеалів добра, справедливості, гуманізму, правди – цих загальнолюдських ідеалів, за якими не губилися ідеї національної свідомості, патріотичних почуттів.

Василь Симоненко прожив недовге життя – лише 28 років, але його життя продовжується в

його поезії, бо вона близька своїми мотивами і сьогоднішньому читачеві.

Тема рідної землі, України була провідною у ліриці В. Симоненка:

Землю люблю я широку мою,

Хай би піском шелестіла,

Хай би пустеля у ріднім краю,-

Все ж він і рідний і милий.

(“Моя любов”)

У кожному слові молодого поета – любов: любов до своєї землі, до людини, до своєї Батьківщини. Образ України як єдиної, безмежно дорогої для кожного українця Вітчизни, без якої життя втрачає смисл; звернення до земляків: любити рідну землю і дбати про її майбутнє – розкрито у таких поезіях: “Лебеді материнства”, “Україні”,

“Задивляюсь у твої зіниці… “, “Земле рідна! Мозок мій світліє… ” та інших.

У своєму щоденнику В. Симоненко писав: “Найбільше люблю землю, людей, поезію і… село Біївці на Полтавщині, де мати подарувала мені життя”. Гімн незрадливій материнській любові і синівській вірності Вітчизні звучить у поезії “Лебеді материнства”:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Бо двох Батьківщин, як і двох матерів, не буває. Ця сповнена материнською ніжністю поезія утверджує одвічну істину: без Батьківщини немає людини. А для поета Україна – це:

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, Мамо, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

(“Задивляюсь у твої зіниці… “)

Це для неї – рідної Вітчизни – поет творить і живе:

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю…

(“Задивляюсь у твої зіниці… “)

Заради майбутнього своєї Батьківщини борються її сини:

Україно! Ти – моя молитва,

Ти моя розпука вікова.

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

(“Задивляюсь у твої зіниці… “)

Бо доля України – найважливіше для ліричного героя Симоненкової поезії. Тому що щасливим він буде тоді, коли процвітатиме його країна, коли буде в ній мир і спокій, коли в ній щасливо житимуть люди:

Коли крізь розпач випнуться надії

І загудуть на вітрі степовім,

Я тоді твоїм ім’ям радію

І сумую іменем твоїм.

(“Україні”)

Ліричний герой поезії В. Симоненка – це образ сина-патріота, що гостро відчуває свій кровний зв’язок із рідною землею і готовий на самопожертву за щастя України:

Коли мечами злоба небо крає

І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з твоїм ім’ям вмираю

І в твоєму імені живу!

(“Україні”)

Поет ніби передбачив у цій поезії свою долю – поет живе сьогодні в імені своєї Батьківщини.

У поезії “О земле з переораним чолом… ” поет говорить про складну історичну долю України з переораним скорботою чолом, але дорогу серцю її синів:

О земле з переораним чолом,

З губами, пересохшими від сміху,

Тебе вінчали з кривдою і злом,

Байстрятам шматували на утіху.

Вкраїнонько! Розтерзана на шмаття

Любове світла! Чорна моя муко!

І радосте безрадісна моя!

Бери мене! У материнські руки

Бери моє маленьке гнівне Я!

Для мене найсвятіша нагорода –

Потрібним буть, красо моя, тобі.

Сила поезії В. Симоненка – у безмежній щирості й правдивості. Його поезія має перетворюючу силу: теплі і такі звичайні слова примушують читача замислитись, як він живе:

Ті пісні мене найперші вчили

Поважать труд людський і піт,

Шанувать Вітчизну мою милу,

Бо вона одна на цілий світ.

Бо вона одна за всіх нас дбає,

Нам дає і мрії, і слова,

Ласкою своєю зігріва.

(“Грудочка землі”)

Отже, патріотизм, вірність рідній Україні, безмежна любов до свого народу, його культури – ось основні мотиви лірики Василя Симоненка.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Образ України в поезії В. Симоненка