З того часу, як М. В. Гоголь написав повість “Тарас Бульба”, минуло понад сто шістдесят років. Промайнули роки, відшуміли. Скільки поколінь пройшло скільки війн було, і скільки людей полягло – і зрадників, і безстрашних героїв! Якими вони були?
Що цікавило, турбувало їх? Про що молилися вони святому Миколаю? Мабуть, всі хотіли того ж самого: щастя родині, життя без війни любові, світлого дня і спокійної ночі, тобто справжнього життя. Старовинними звичаями жила родина Бульби.
Жінка підкорялася чоловіко ростила дітей. Чи була вона щасливою?
Йому якомога швидше познайомити Остапа й Андрія зі справжньою чоловічою римою – захищати свою землю. Тараса довго не були у рідному гнізді, не спілкувалися з матір’ю. Сумно почувалися, коли батько звелів їм збиратися на Січ.
Проте вони погодилися не кваплячись, рушили з ним у Запорозьку Січ.
Остап був щасливий: він починав нове життя. Твердо знав: якщо доведеться воювати, він готовий віддати власне молоде життя, свою молоду силу. Так жили йього діди, так жив його батько, вбачаючи в цьому
Він роздумував. Товариші бачили в Остапові доброго козака. Коли не стало їхнього Бородатого, тільки Остап міг очолити військо. Сильний духом, сміливий.
Примиренний до ворогів, Остап був чуйною людиною. Андрій теж був добрим. Але міцно засіла в його серці красуня-полячка, білолиця панночка. Лише молодіВ думками юнак.
Щастя своє він бачив разом з нею. Але ті, хто прийшов у Січ, мали були жити за законами запорозького братерства, і в будь-яку мить бути готовими виступити у похід і, якщо треба, загинути. Андрій, на відміну, не розумів, чому він мусить підкорятися законам Січі. Він стає на шлях і приймає смерть від батька як позбавлення від ганьби.
Андрій зрікається його, що пов’язувало його з матір’ю, братом, батьком, і навіть того, від чого не відмовитися, бо людина сильна тільки біля своїх джерел. Від рідної землі одержує і силу духу, і молодецтво, і безсмертну душу.
Жахливий кінець був уготований Тарасові. Про що думав він, прикутий ногами до дерева, відчувши перші подихи вогню. Не про себе, не про вогнище яким збиралися спалити його, – думав козак про своїх товаришів, в останню мить намагаючись допомогти їм втекти від погоні.
Що ж с головним для людини в усі часи? Зв’язок із батьківщиною, із землею батьків, зі своїми джерелами, які невичерпні, тому що беруть початок від дальних пращурів. Якщо людина відчуває цей зв’язок, “не буде у світі сили, яка б не підкорилася їй!..” Якщо тільки сама людина не порушить узи, що пов’язують її з родом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)