ДУБРОВСКИЙ (Роман, 1832-1833; опубл. 1841) Маша, Марья Кириловна Троекурова – ніжна дочка грізного провінційного самодура; сімнадцятилітня красуня, у яку закоханий двадцатитрехлетний Володимир Дубровский, спадкоємець поміщика, розореного її батьком. Вік; біле плаття повітової панянки; вихователька-француженка (мамзель Мими, що прижила від Кирили Петровича Троекурова Сашка, зведеного брата М.); величезна бібліотека, складена в основному із французьких письменників XVІІІ в. і, що перебуває в повнім розпорядженні палкої читачки романів, – всього
На стійкому тлі помітніше індивідуальні риси: скритність, внутрішня самітність, твердість.
Характер вихований обставинами: батько те догоджає улюблену дочку, то лякає неприборкністю гніву; сусіди страшаться Троекурова – щирість виключена; звеселяння Кири-Ли Петровича не допускають жіночого суспільства; зведений брат занадто малий; мати вмерла Без матері (і, по суті, без батька, що ним не займається) росте й Володимир Дубровский, син єдиного із троекуровских сусідів, кому – незважаючи на бідність – “дозволене”
Розорений Дубровский, що зробився розбійником, є в будинок під видом Дефоржа, француза-учителя маленького Сашка; природно, що вихована в аристократичному дусі М. його не зауважує – як не зауважувала б мастерового або слугу; і настільки ж природно, що холоднокровність, з яким Дубровский-“Дефорж” убиває розлютованого ведмедя (одна із забав Троекурова), вражає неї романічна уява Наступний за цим сюжетний хід багаторазово використаний письменниками й драматургами: уроки музики, які закоханий герой дає героїні, щоб знайти шлях до її серця. Зрештою, подібно Марье Гаврилівні з повісті “Заметіль”, М., що не відає, хто ховається під маскою Дефоржа, іде на перше побачення, готовлячи сценарій ефектної відмови. І, подібно їй же, уражена несподіванкою розв’язки Володимир відкривається перед нею, освідчуватися в коханні, повідомляє про неможливість шлюбу й про те, що повинен бігти з будинку Троекурова, тому що обман от-от буде виявлений. Приходить час іншої літературної паралелі; як героїня поеми Міцкевича “Конрад Валленрод”, М. стає коханою шляхетного розбійника.
Звичний і прийом з кільцем, що дарує героїні герой, щоб та у випадку небезпеки опустила це кільце в дупло дуба. Це буде означати, що М. , незважаючи ні на що, просить Дубровского відвезти її з будинку. І точно так само, як литературно-узнаваемие риси різко оттеняют індивідуальність характеру М., так типовий набір сюжетних положень любовно-авантюрного роману крок за кроком веде неї до фінальної трагедії самовідданості. Посватана за п’ятдесятилітнього аристократа Верейского, М. у розпачі подає знак Дубровскому; наречений-розбійник спізнюється й зупиняє весільний кортеж лише по дорозі назад із церкви; повінчана М. відмовляється порушити клятву довічної вірності, дану Верейскому.
У цьому підсумковому виборі вона вподібнюється Тетяні Ларіної.
Але в тім і справа, що вчинок Тетяни підкреслене-нелітературний; а виходить, паралель із нею виводить і образ М. Троекуровой за рамки сугубо літературної традиції, переносячи його в область традиції загальнонаціональної Не можна сказати, що із двох нещасть – стати випадною супутницею улюбленого розбійника або покірною дружиною ненависного старого-сластолюбця – вона вибирає менше. Вона вибирає не менше й не більше, а те, що не вимагає зради. І, виходить, відмовляє Дубровскому як російська жінка, а не як героїня європейського роману; це більш ніж важливо для Пушкіна
(2 votes, average: 4.00 out of 5)