У пушкінському оповіданні романтичний образ розбійника послідовно знижений. Д. не грабує вчителя-француза, а, увійшовши в його положення й умовивши продати свої документи, прощається з ним з побажаннями, щоб у Парижу француз застав свою матінку в доброму здоров’ї. На станцію, де випадок звів француза й Д., останній приїжджає і їде в колясці. Його поводження й вигляд настільки повсякденні й не устрашающи, що, коли доглядач, що довідався Д., по його від’їзду повідомляє дружину, хто був їхній гість, та викликує: “Бога ти не боїшся, Сидорыч.
Навіщо
Пушкіна знав про справу нижегородського поміщика (прізвище та ж, що в героя), у якого в 1802 р. незаконно було відняте маєток його родича. И. Л. Андроников указує на ряд інших можливих прототипів. Типовість ситуації несправедливої втрати маєтку дозволила
Честолюбство, палка вдача, успадковані від попереднього покоління, імпульсивність, що граничить із самодурством, штовхають Д. на безрозсудні вчинки, які обертаються злочином. Доля молодого Д. – каторга або змушена еміграція. Пушкіна цікавив не мелодраматичний герой-розбійник, а доля російського дворянина, що став жертвою несправедливості.
Пушкінський герой і сюжет були втілені в ніколи популярній, а нині забутій опері е. Ф. Направника (1895), у якій головну партію виконували багато знаменитих тенорів: від Л. В. Собінова до С. Я. Лемєшева. В екранізації роману (1936) роль Д. грав Б. Н. Ливанов.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)