Заповітна область ліричної поезії Пушкіна. У численних віршах, присвячених друзям і коханим, розкрилося його розуміння цих вищих життєвих цінностей, створені яскраві образи друзів і улюблених жінок. Дружба й любов для Пушкіна – супутники юності, вони виникають в “вихрі життя молодий” і супроводжують людину все його життя.
Потреба Пушкіна в дружнім спілкуванні, у розумінні й підтримці друзів була настільки ж незмінної, як і потреба любити й бути улюбленим.
Дружбу Пушкін розумів не тільки як відносини, що виникають між двома
Друзі мої, прекрасний наш сполучник!
Він, як душу, нероздільний і вічний –
Неколебим, вільний і безтурботний,
Зростався він під покровом дружних муз…
Дружбу Пушкін розумів і як “сладостный сполучник”, що зв’язує між собою поетів. “До Языкову”, 1824, основа цього сполучника – тв-в, натхнення:
Вони жерці єдиних муз;
Єдиний пломінь їх хвилює;
Один одному далекі
Вони рідня по вдохновенью.
У віршах про дружбу незмінно присутня філософський мотив долі (“19 окт”).
Міркування про друзів підштовхували поета до аналізу власної долі, створювали психологічне й філософське тло багатьох його віршів. Ліцеїсти, розкидані по всьому світлу, як би з’єднувалися в ліричному світі Пушкіна.
Дружня участь, дружня підтримка для Пушкіна – вищі прояви людяності, що вимагають мужності, волі, готовності виконати свій борг (“И. И. Пущину”). Сила дружби прочнее тюремних ланцюгів, промінь ліцейського братерства здатний розсіяти морок заточенья – така головна думка поета.
На відміну від дружби, у якій Пушкін цінував сталість, вірність, любов розглядалася їм як почуття минуще. Воно, подібно бурі, давало йому потужне джерело натхнення, позбавляючи його волі, підкоряючи “страстям заколотним”.
Ц у шедеврах Пушкінської любовної лірики (“ДО***”, “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…”(25), “Я вас любив…”(29), “На пагорбах Грузії…”(29)) говориться саме про почуття поета, а не про відносини поета, що зв’язували його з коханими.
Любов Пушкіна-Лірика – предмет високої поезії. Вона немов виведена за межі побуту, життєвої “прози”. Вірші Пушкіна – зовсім не щоденник його любовних перемог і поразок. У них відбита не тільки психологічна правда любовних переживань, але й виражені філософські подання поета про Жінку як про джерело краси, гармонії, нез’ясованих насолод.
Пушкіна любив жінок, він оспівав Жінку.
У лірику Пушкіна оживають його “любові чарівні сни”. Це вірші-спогаду, у яких поет чуйно прислухається до себе, прагне виразити в слові психологічну унікальність і в той же час подібність своїх любовних переживань.
Говорити про улюблений поетові настільки ж складно, як і про абсолютну красу або про вище блаженство, тому образи жінки створюються за допомогою порівнянь і аналогій (“Я пам’ятаю…”, ” Мадонна “).
Любов, “замикаючи” перерахування того, що змушує душу поета “пробудитися”, як би увінчує всі, із чого складається життя. Саме любов здатна дати людині вища насолода. Любов – символ духовного відродження.
Навіть сама надія на “пізню” любов здатна примирити поета з похмурим і безрадісним життям. Надія на те, що нова любов спереду, – найвища й світла надія Пушкіна. (” Елегія ” 30)
“На пагорбах Грузії”: любов оживає не тільки тому, що поет згадав про улюблену. У ній джерело нових яскравих переживань, воно – іскра, що запалює серце, що не може не любити. Останні рядки (“И серце знову горить і любить – тому, / що не любити воно не може”) особливо важливі для розуміння вірша й тої концепції любові, який натхненна лірика Пушкіна: вічна сама потреба любити, любов виникає в серце поета як луна жіночої краси й гармонії.
Навіть чужа, невідома любов здатна наповнити душу поета “мечтою дивної”, воскресивши цілий рій спогадів про своїй і “чужій” молодості, про красу й щастя (“Квітка” 28).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)