Романтичний поет, що оспівує свою кохану, у якій все – бездоганно, все – втілення краси і вічної жіночності – це перше, що ми згадуємо про Блока. Так, поет пройшов складний шлях, і теми його творчості набагато ширше, але так незвичайні, так доконані його вірші про Прекрасну Даму, стільки в них щирої чистоти і жертовності, що, мабуть, важко знайти дівчину, у серце якої вони не знайшли б відгуку. Це якийсь інший, ідеальний світ чарівних почуттів, світ безкорисливого служіння, замилування, преклоніння.
Входжу у темні храми, Роблю бідний обряд.
Ця тема Храму присутня у багатьох ранніх віршах О. Блока. Не призивай, і без заклику Прийду в храм.
Схилюся главою мовчазно До твоїх ніг.
Це скоріше не реальна дівчина, а мрія, нічна мрія. І не стільки любов, скільки уява про неї, її трепетне передчуття.
Передчуваю Тебе. Роки проходять мимо – Усе у вигляді одному передчуваю Тебе.
І неважливо, що по сусідству – цілком земна Люба Менделєєва, чудесна дівчина з масою достоїнств. На жаль, занадто земна. Розчарування – неминуча доля всіх ідеалістів. Це передчуває і Блок – і страшиться:
Весь
Але – Небесний ангел, Зоряна Діва падає на землю. І виявляється, це не настільки вуж і страшно. Спустившись із небес, вона не загубила своєї краси, принадності, зачарування. І цей погляд не менше світлий, чим був у мрячних висотах. Містичне втілення Вічної Жіночності переміняється образом земної Незнайомки – не менш прекрасної і піднесеної, ще більш коштовної, тому що зберігає свою красу і чистоту “серед цієї вульгарності”. Згадаємо цей вірш.
Духота, нудьга, пил, плач, вереск, розпаленілі вином завсідники – словом, повсякденний бруд. І – є Вона.
І щовечора, у годину призначену (Або це тільки сниться мені?), Дівочий стан, шовками схоплений, У мрячному рухається вікні.
І повільно, пройшовши меж п’яними, Завжди без супутників, одна, Дихаючи парфумами і туманами,
Вона сідає у вікна.
І зникає брудний трактир, де “п’яниці з очами кроликів, і з’являється “берег зачарований і зачарована далечінь”. Ще одна “зустріч” з незнайомкою – у вірші “У ресторані”. “Промениста”, “таємнича”, “осяяна” її особа, вона “зірки світлі шлейфом тягне”! Недоступне Божество, якому можна лише поклонятися, але навіть і мріяти про нього – блюзнірство.
Ти рвонулася рухом переляканого птаха, Ти пройшла, немов сон мій, легка! І зітхнули парфуми, задрімали вії,
Зашепталися тривожно шовки.
Це вже не абстрактна Вічна Жіночність і Прекрасна Дама, але цілком реальне їхнє земне втілення. А цикл віршів “Кармен”! Жагучі, стрімкі – і заворожливі, як іспанська музика. Як океан міняє кольори,
Коли у нагромадженій хмарі Раптом полихне світло, що мигнуло, – Так серце під грозою співучою Міняє лад, боячись зітхнути, І кров кидається в ланіти, І сльози щастя душать груди
Перед появою Карменсіти. Або: О так, любов вільна, як птах, Так, однаково – я твій!
Так, однаково мені буде снитися Твій стан, твій вогневий! Так, у хижій силі рук прекрасних, В очах, де смуток зрад, Все марення моїх страстей даремних,
Моїх ночей, Кармен!
Всі ми, напевно, коли-небудь захоплено завмирали перед красою. Але Блок проніс це поклоніння Красі і Жінці через все життя – і не тільки створеному його уявою і талантом ідеальному образу, але і реальній жінці – кожній. Про це згадували всі, хто його знав. І це від серця замилування, що йде, і робить його вірші такими притягальними.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)