Іван Антонович Кочерга народився 6 жовтня 1881 року в містечку Носійка на Чернігівщині в сім’ї службовця залізничного транспорту. Учився в Чернігівській гімназії. Закінчив 1903 року юридичний факультет Київського університету. Творчу діяльність розпочав 1904 року як театральний критик.
Перший художній твір – драматична казка “Пісня в келиху” (1910, рос. мовою), в якій зображено епізод з історії німецького середньовічного міста. П’єса “Дівчина з мишкою” у 1914 – 1915 роках з успіхом йшла в театрах Петербурга, Москви, Києва, Житомира,
Першою п’єсою, написаною українською мовою, стала комедія “Фея гіркого мигдалю” (1926), дія якої пов’язана з минулим славного Ніжинського ліцею. Історичній тематиці присвячені також п’єси І. Кочерги “Алмазне жорно” (1927) та “Свіччи-ие весілля” (“Пісня про Свічку”, 1930).
Популярність драматургові принесла п’єса “Майстри часу” (1933). Спершу І. Кочерга подав її па розгляд українського рспеткому, але п’єсу було відхилено. Драматург переклав її російською мовою і під назвою “Ча-совщик и курица” надіслав на Всесоюзний конкурс до Москви, де вона і була
Пізніше І. Кочерга писав п’єси на сучасну тематику, але вони важко давалися драматургу й не мали великого успіху.
З початком війни І. Кочерга живе в Уфі в евакуації, де редагує газету “Література і мистецтво” та працює в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР.
Справжнім творчим досягненням І. Кочерги стала драматична поема “Ярослав Мудрий” (уперше опублікована в журналі “Українська література”, 1944, № 12; 2-а редакція – 1946). У цій п’єсі універсальні, загальнолюдські проблеми осмислюються в контексті проблем, які постали перед нашим народом у період завершення Великої Вітчизняної війни й відродження країни. Вперше п’єса була поставлена 1946 року па сцені Харківського українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. “Ярослав Мудрий” був відзначений Сталінською премією 1947 року.
Останній визначний твір І. Кочерги – поема “Пророк” (1948, опублікована 1961) присвячена Т, Шевченку.
Безсумнівною є вартість історичних п’єс Кочерги – “Свіччинс весілля” і “Ярослав Мудрий”. Характеристично, що обидві п’єси стоять поза репертуаром со-вєцьких театрів. “Свіччине весілля” ніколи не було репертуарною річчю, а “Ярослав Мудрий”, після великих успіхів, був знятий з репертуару. Єдиною причиною цього є те, що і “Свіччине весілля”, і “Ярослав Мудрий” не фальшують історії України, не припасовують її до совєцьких історичних схем, які є в СРСР зобо-п’язливими. Теми п’єс підібрані так, що вони виключають будь-які славословія па адресу “старшого брата”, росіян…
Драма “Ярослав Мудрий” – це захоплений гімн державній могутності староукраїнського Києва. Князь Ярослав перетворює Київ у центр потужної держави, він змушує навіть ворохобливих новгородців схилятися перед маєстатом київського державного стягу. Ярослав Мудрий зображений у драмі, як сильна особистість із внутрішньою психологічною конфліктністю самої своєї вдачі: потяг до воєнних звитяг і лицарських вчинків схрещуються у нього з мудрістю будівника і палкого мецената молодої української культури. Драма дає ряд прекрасних малюнків побуту старокняжої України: відтворює дуже правдиво і поетично тодішню атмосферу книгопочитания, глибоку релігійність у вищих суспільних верствах тодішнього Києва, показує незайману простодушність княжого суду в дусі “Руської Правди” тощо.”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)